Олександр Красовицький - Справа мертвого авіатора

– Не впевнений. Просто маю деякі сумніви.

– То, може, варто…

– Залишити все як є і сподіватися, що поліція докопається до правди? Міро, я залюбки так і зробив би, якби вірив, що поліція поставила собі саме цю мету – докопатися до правди. Зараз ми бачимо іншу картину. Слова Менчиця про те, що висновки експертів не долучили до справи, лише підтверджують спробу поліції…

– Я розумію.

– У цьому складність справ про вбивства. Справи про зникнення можуть розслідувати роками. Навіть якщо когось обвинуватили, справу не закривають, аж поки зниклого не знайдуть. У справі про вбивства шукати потрібно лише вбивцю. І добре, якщо його справді шукають, а не обирають з найбільш зручних варіантів.

Міра не відповіла, поставила на стіл біля Естер горщик із геранню, яку принесла із собою, аргументуючи тим, що квіти додають затишку. Тарас Адамович, окинувши оком кімнату, залишився вдоволений побаченим – герань освіжала спартанський інтер’єр.

Зараз він думав не про інтер’єри – колишній слідчий стояв біля свіжих могил, бачив краєчки темних трун у квітах, Міру у вуалі поруч з Яковом Менчицем. За кілька метрів від них – обличчя авіаконструктора, який колись був студентом вбитого Курдашова. Рівний ніс, насуплені густі брови, маленький прямокутник вусів. Зовсім молодий, певно, ровесник Якова Менчиця. Запитати б у нього…

– Пане Галушко, – хтось тихенько мовив із ледь відчутним дотиком руки до його плеча. Він чув цей хриплуватий тембр раніше. Що ж, цього слід було очікувати. Не озираючись, він так само тихо відповів:

– Вітаю вас, пане Фогль.

Дійсний статський радник, заступник начальника розшукової частини Київської міської поліції Іван Арчибальдович Фогль, чоловік-монокль – бо ж із ним він ніколи не розлучався. Саме його ім’я Тарас Адамович побачив на теці, що її приніс Яків Менчиць.

– Він особисто веде розслідування? – запитав, розуміючи, Менчиць знає – питання риторичне.

– Пане Галушко, не думав, що матиму таку радість побачити вас тут, – хриплуватий голос був спокійним, – а оскільки це місце навряд чи призначене для таких почуттів, хотів би попросити вас… Не знаю навіть, як краще сказати.

Тарас Адамович скосив погляд у його бік. Фогль зморщив носа і мовив:

– У цьому місті, подейкують, зникають балерини. Було б краще, якби колишні слідчі теж уміли б зникати.

– Я прийшов…

– Я знаю, чого ви прийшли, – він зробив павзу і за мить мовив: – але я не можу вам дозволити чіплятися до людей, які пережили втрату, з безглуздими розпитуваннями.

– Не хвилюйтеся, пане Фогль. Я вже йду.

Його співрозмовник недобре зблиснув моноклем, кивнув. Тарас Адамович востаннє оглянув присутніх, побачив, як труни повільно почали опускати до ями. Струнка постать Міри, Менчиць – поряд із нею. За кілька кроків – ще одне знайоме обличчя, він уже бачив його раніше, на Куренівському аеродромі. Штабскапітан Горенко прийшов висловити співчуття рідним загиблого Олександра Курдашова? Сікорський – за два кроки від нього, певно, вони знайомі. Цікаво було б з ним поговорити, але нехай. Естер не вірила свідкам.

І він рушив геть від юрми до брами Лук’янівського кладовища.

Якось у Варшаві Віра розповідала їй цю легенду. Теж про мертвого нареченого, однак у цій історії наречена лишилася живою. Вона настільки тужила за коханим, що, врешті, вночі він прийшов до її домівки – кажуть мертві неспокійні, якщо за ними довго плакати. Віра говорила пошепки, у мерехтливому світлі свічки. Міра тремтіла від страху, але слухала.

Бідолашна наречена зраділа, що коханий – живий. Кинулася обіймати його, він пробув із нею до ранку, однак полишив саму на світанку, обіцяючи повернутися. Відтоді почав приходити до неї щовечора, а вранці зникати. Дівчина вже перестала плакати, лише марніла на очах.

Віра вміла приправляти історії моторошними подробицями. Шепотіла їй, що шкіра сердешної стала зовсім полотняною, а під її запалими очима залягли тіні, рідні почали не впізнавати її, а друзі – й узагалі сторонилися. Якось біля криниці їй зустрілася баба-ворожка, глипнула на дівчину недобрим оком і витягла з-під поли яблуко. Червоне, як кров. Сказала:

– До тебе ходить вночі не той, на кого ти чекаєш.