Олександр Красовицький - Справа мертвого авіатора

Землі, що лежали на схід від Царства Польського, недарма вважали територією, вільною від польотів. Ще за часів Катерини ІІ на будь-які спроби подолати земне тяжіння тут дивилися в кращому разі як на розвагу чи дешевий ярмарковий балаган. У той час, як над Парижем літали монгольф’єри – перші аеростати, – з-під пера Катерини виходили укази про заборону будь-яких повітряних об’єктів, які могли спричинити занепокоєння або пожежі у містах. Так чи інакше, прогрес докотився і сюди: врешті, аеростати було вирішено використовувати у військових цілях – спочатку як пункти для спостереження за силами супротивника. Однак поки так чи інакше налагодилося виробництво аеростатів та почалася підготовка кадрів, Імперія встигла програти Кримську, а потім – і війну на Далекому Сході. У 1910 році Перший східносибірський повітроплавальний батальйон було розформовано. На його базі майже відразу створили 7-му повітроплавальну роту, яку розмістили у Києві. І хоч аеростати і закріплялися за артилерійськими полками, морально застаріти вони встигли у короткі міжвоєнні канікули – чи то відразу після Кримської війни, чи то незабаром після Російсько-японської. На аеростатах тепер каталися хіба що рожевощокі міські панянки, які, однак, могли повихвалятися неабиякими успіхами у здійсненні розвідки і збиранні інформації, що її потім поширювали у вигляді пліток. Київські ж авантюристи з повітроплавального товариства в ті часи мріяли про керовані літальні апарати – і вже починали їх будувати.

Ігор Сікорський здійняв у повітря літак власної конструкції навесні 1910 року. І це також була історія про те, як один фантазер випередив іншого: нині покійний Олександр Курдашов злетів на власному аероплані за шість днів до Сікорського.

– Можливо, якби він почав із конструювання літаків, його навряд чи хтось випередив би, – зауважив Рудий, коли оповідав йому, Тарасу Адамовичу, подробиці справи, – однак Сікорський спочатку взявся за конструювання машин із гвинтами – вони мали б злітати вертикально, без розгону, але здійняти їх у повітря з пілотом йому не вдалося. Тільки після двох невдач він почав конструювати літаки.

Міра невпевнено роззиралася увсібіч. На тлі височенного ангара вона здавалася вразливою, схожою на тендітного метелика, що загубився серед зимового поля. Тарас Адамович підійшов до неї, однак не встиг нічого сказати – двері ангара рипнули…

– Ви, певно, Тарас Адамович Галушко? – пролунало з прочинених дверей. Міра подалася на крок уперед, колишній слідчий залишився на місці. З вузького проходу визирнула голова і за мить сховалася. Міра здивовано озирнулася на Тараса Адамовича.

– Прошу! – знову пролунало з ангара.

Тарас Адамович натиснув на двері, збільшуючи прохід, ступив усередину та жестом запросив дівчину слідувати за ним.

«Ти не захочеш відмовитися від справи, коли дізнаєшся подробиці» – пригадав він нещодавні слова Георгія Рудого.

Скільки років Тарас Адамович відмовлявся слухати новини про успіхи в небі? Холодно відповідав на листи мосьє Лефевра, відмовчувався, коли той запитував про київських авіаторів? Ігнорував приїзди відомих пілотів до Києва? Щонайменше – п’ятнадцять. Відтоді, як побував на фестивалі повітряних куль на Сирецькому іподромі. Болючі спогади. Не варто думати про це зараз.

– Ви й справді ніколи не бачили авіаторів? – майже пошепки промовила Міра.

– Живих – ніколи, – відповів їй Тарас Адамович, якого службовий обов’язок змусив бути на похороні Петра Нестерова. То оця голова зі скуйовдженим волоссям, що визирала з ангара, незграбна постать і різкі помахи рук, що були вимащені у щось чорне, – належать першому авіатору, якого він побачив у своєму житті?

Чоловік озирнувся на гостей.

– Добридень! – сказав він низьким хриплуватим голосом.

На вигляд пілоту не більше ніж двадцять сім років. Він був у формі та шинелі, недбало накинутій на плечі. Смагляве обличчя, грубі риси, важке підборіддя. Міра мимохідь ковзнула поглядом уздовж стіни ангара, питально подивилася на пілота. За його спиною височів літак. Перш ніж Тарас Адамович подумки встиг оцінити габарити і відповісти на вітання, авіатор відрекомендувався:

– Поручик Рахлін.

– Тарас Адамович Галушко, слідчий у відставці. Моя секретарка – панна Томашевич.

Офіційну частину завершено. Міра замислилася. Про що запитуватиме колишній слідчий у поручика? Наскільки відвертим буде авіатор? Коли їй діставати нотатник – зараз чи потім, коли Тарас Адамович розпочне допит свідка? А якщо допит уже розпочато? Вона перевела погляд із поручика на слідчого.