Олександр Красовицький - Справа мертвого авіатора

– І чоботи… такі жовті з тупими носаками…

– І капелюх, – гімназист пошукав очима схожий предмет і радісно вигукнув, вказавши кудись ліворуч: – Ось точнісінько, як у вас! – і шість пар вражених очиць подивилися у напрямку його вказівного пальця.

– Не такий, – заперечив смаглявець.

– Менший. Це ж бриль, а у пана авіатора… – білявий хлопчик змовк на півслові та поглянув на Тараса Адамовича.

– Канотьє, – підказав колишній слідчий.

Хлопчаки кліпали очима та здивовано переглядалися.

– Не зважайте, – махнув рукою Тарас Адамович. – То що, коробка літала?

– Так! – відповів йому хор голосів, який за секунду знов розпався на репліки.

– Отак – вжжжж!

– А потім бах!

– Коні заіржали і нумо задкувати!

– А бричка пана аптекаря таки перекинулася – дурна коняка злякалася, – засміявся білявий Юрась.

Гімназист додав:

– А потім він катав пасажирів.

Після цієї репліки запанувала тиша. Тарас Адамович обвів поглядом похнюплену зграйку, намагаючись стримати усмішку. Здогадатися, що їх не було серед пасажирів авіатора Сергія Уточкіна, нескладно.

– Катав усіляких дівиць, – сумно зронив Юрась.

– Багато людей було? – запитав Тарас Адамович, намагаючись відволікти їх від болючої теми.

Хлопчаки знов заторохтіли навперебій. Багато, тисяч двадцять. А може, й навіть п’ятдесят. Чого ж він не пішов? І справді, чого не пішов… Кажуть, Петро Нестеров уперше побачив літак на одному з авіашоу Уточкіна.

– За місяць після виступу Сергія Уточкіна, двадцять третього травня, у небо над іподромом на літаку власної конструкції піднявся професор Київського політехнічного інституту князь Олександр Курдашов, – мовив Георгій Рудий, вриваючись у спогади Тараса Адамовича.

То був перший політ на літаку, збудованому в імперії, адже бензиновою коробкою Уточкіна, що лякала візницьких коней на Скаковому полі, був французький «Фарман».

Отже, три дні тому на борту літака «Гранд» загинув перший авіаконструктор імперії.

– Що кажуть в поліції? – поцікавився колишній слідчий.

– Що саме ти хочеш почути?

– Це не справа зниклої балерини, яку поліція не надто прагнула розшукувати. Уже мали б розпочати розслідування, відправляти телеграми з найменшими подробицями до Петрограда, рити землю в усіх напрямках на аеродромі.

– Розслідування майже завершене.

– Як?

– Тарасе Адамовичу, не хочу переповідати інформацію з третіх рук. Скажу одне: справу ведуть до фіналу, є підозрюваний.

Колишній слідчий уважно подивився на Рудого.

– Ти не віриш у його винуватість?

– Докази не на його користь. Але так – не вірю.

– Навіщо тобі це?

– Зараз це не має значення. Важливіше – навіщо це тобі, чи не так? – він звичним рухом знов зіставив чарки на столі, – я не наполягаю, щоб ти узявся за розслідування.

– Я візьмуся. Ти знав це відразу.

Господар мовчки наповнив чарки. Не зводячи погляд на співрозмовника, перехилив свою, поставив на місце та, поглянувши кудись убік, мовив:

– Князя і його дружину отруїли. Сліди отрути виявлено у келихах з-під шампанського, яке вони пили в літаку.

– А у пляшці?

– Ні, лише у келихах.

– Хто…

– Гатчинський інструктор, молодший унтерофіцер Дем’ян Осипов відкоркував пляшку і налив їм шампанське у келихи. Його заарештовано.

Господар підвівся, зробив кілька кроків та відчинив дверцята шафи. Тарас Адамович краєм ока помітив акуратні стоси паперів, сірі спинки тек. Рудий витяг одну з тек, повернувся до столу та, не розгортаючи, простягнув її гостю.

– Тут подробиці, які мені вдалося дістати. Те, що має поліція – імена і відомості про людей, які були в літаку, кілька версій і фото. Не думаю, що ця інформація аж надто допоможе тобі, але принаймні простіше буде почати розслідування.

Тарас Адамович поклав руку на теку та поглянув на колишнього колегу.

– Якщо князя та його молоду дружину хотіли вбити, навіщо використовувати отруту?..

– Хороше запитання! Авіакатастрофа видавалася б переконливішою, до того ж розслідувати її складніше. Знаєш скільки моторів у «Гранда»?

– Чотири. Ти говорив.

– А знаєш чому?

– Уявлення не маю.

– Колись Ігор Сікорський мало не загинув, випробовуючи свій літак, – мотор раптово припинив працювати. Йому дивом вдалося сісти, а коли він поліз копирсатися у нутрощах апарата, щоб виявити причину аварії, то побачив, що в мотор забився комар. Комар, Тарасе Адамовичу! Відтоді авіаконструктор вирішив, що літак повинен мати резервний мотор, а краще – кілька. А на борту, окрім пілота, мусить бути ще кілька осіб, які зможуть ремонтувати літак під час польоту.