Владислав Ивченко - Найкращий сищик імпрії на Великій війні

— Ні, ваша благородь.

— Я переграв вас, Іване Карповичу! Ви так красиво зістрибнули з цілої купи гачків, але я підсік вас. На цю Женев’єву-Настю-Мальву! Ви ж так не любите, коли жінок кривдять. А та козачка в моїх руках, я можу зробити з нею все, що захочу! Розумієте, Іване Карповичу? Ви тікали, вперто і успішно, але лише для того, щоб потрапити мені в руки!

— Що ви хочете? — спитав я.

— І я схопив вас, Іване Карповичу, схопив міцно, надійно, стиснув пальці на ваших зябрах! Ви думали, що обдурите всіх, але не врахували, що вас перестріну я!

— Що ви хочете?

— А тепер я поклав вас на лопатки і приставив гострий ніж до вашого горла! І ви нікуди не дінетеся! Шах і мат! Найкращий сищик імперії програв! Я загнав вас у кут, Іване Карповичу, я побачив вас наскрізь, розгадав всі ваші задуми! — Він носився по кімнаті, махав руками, підстрибував, захлинався від захоплення власною хитрістю.

— Що ви хочете?

— Тепер, Іване Карповичу, ви працюватимете на мене! Робитимете те, що я скажу, інакше я вас знищу! Чуєте? І хай тільки ви спробуєте ухилитися, я одразу ж покараю вас! Чуєте? Я тримаю вас у своїх руках і коли схочу, то на одну долоню поставлю, а другою приб’ю! Я знаю, що ви знаєте це! І ви розсудлива людина! Ви розумієте, що програли і що у вас немає жодного шансу вислизнути з моєї пастки! Тепер слухайте мої умови. По-перше, гроші. Десять тисяч до кінця тижня і потім три тисячі рублів щомісяця. По-друге, ви знову починаєте писати оповідки про свої пригоди. У вас з’являється новий товариш — пан Фірс, англійський підданий. Спочатку ви дієте на рівних, а потім Фірс починає заступати вас. Усі оповідки, які ви напишете, спочатку віддаватимете мені, я їх читатиму і редагуватиму за необхідності. По-третє, ви повертаєтеся з гір, де за вами важко стежити, до санаторію. У Коктебель. Мусите жити там і їздити кудись лише з мого дозволу! По-четверте, ви мусите прибрати капітана Корякіна. Він мені заважає. Дуже акуратно прибрати, щоб це був наче нещасний випадок. Після чого вашим куратором стану я. Все зрозуміло? Я переміг вас, Іване Карповичу! Найкращого сищика імперії! Генія інтриг! Я знищив вас! Перевершив ваш хитрий, але мужицький розум! Я...

Він нависав наді мною, переможно дивився на мене, виголошував слова своєї перемоги й не чекав ножа по горлянці. Поточився і впав. Хрипів на підлозі. В його очах був подив і переляк.

— Який же ти дурний, капітане! Якби ти побачив барліг ведмедя, ти б став шуряти туди кілком? Чи засовувати голову в осине гніздо? Або наступати босою ногою на змію? Ні! Але чого ж ти вирішив полізти до мене? Чи ти не знаєш, що людину не можна заганяти у кут, бо тоді вона стає здатна на будь-що? Ти добре грав у ці шахи з розумуванням, але ти забув, що в житті шахи можуть закінчитися тим, що один гравець дасть дошкою по голові другому! А ти був не готовий для цього. Ти ж бачив, чим закінчувалися спроби людей грати зі мною! Але ти поліз грати, бо думав, що найрозумніший! Ти ж сам казав, що у мить тріумфу треба подумати, де ти програєш! А ти не подумав!

Капітан кахкав на підлозі. Я почав переглядати його речі.

— О, коньяк. Пан капітан збиралися добре відсвяткувати свою перемогу? Спорожню пляшки, нехай всі думають, що ти набрався. Так, ось твої документи. Думаю, що ти записався у готелі під чужим прізвищем. Цю ж поїздку тримав у таємниці, не сказав ані колегам, ані знайомим, куди їдеш. Тут оселився у кімнаті, передав мені записку і чекав. Ну й добре, нехай твоє прізвище не буде нікому відоме. Якийсь безвісний відпочивальник, що набрався коньяку, пішов купатися і втонув. Я кину твоє тіло у море, де тобою ласуватимуть краби. Хоча ні, до моря важко пройти непоміченим. Хай краще трапиться пожежа. Будівля дерев’яна, кримське сонце висушило її, це прекрасний сірник, який запалає і забере з собою таємницю твоєї загибелі, капітане. Поліція проведе мляве розслідування, встановить, що сталася пожежа, мабуть, через паління у ліжку, бо ж тіло знайдуть саме у ліжку. Особа загиблого невідома, і на тому все скінчиться. У Петербурзі, звісно, тебе спробують шукати. Можливо, ця тека з документами на мене допомогла б їм зрозуміти, що сталося. Але ти так люб’язно привіз її сюди! Я її теж спалю, не хвилюйся.

Капітан застогнав. Він лежав у калюжі крові.

— Я розумію, що, можливо, не так все добре, можливо, ти залишив якісь сліди, які можуть привести до мене. Але в мене ж не було іншого виходу. Я не люблю, коли мене до чогось примушують. Дуже не люблю. І я краще ризикну, аніж терпітиму. Цього ти не врахував. Дарма. Але що вже поробиш?