Владислав Ивченко - Найкращий сищик імпрії на Великій війні

— Я любив Груню...

— Про це далі, Іване Карповичу, про це далі! — він зареготав у крайньому збудженні. — Бо несподівано ваша красива комбінація почала руйнуватися! У справу втрутилися почуття. Не думаю, що ваші. Ви ж найкращий сищик імперії, надлюдина з кам’яним серцем, ви б не досягли таких успіхів, якби були підвладні жалюгідним пристрастям! Думаю, що це Груня закохалася у вас. Закохалася по-справжньому, зі всією серйозністю. Вона натура схильна до самопожертви, і не виключаю, що вона зізналася, що працює на нас. Я навіть впевнений у цьому! І хотів би я бачити ваше обличчя, Іване Карповичу, під час цього зізнання! Це не було обличчя щасливої людини, бо таку красиву комбінацію, яку ви вкрай ефектно провели, тепер зруйновано. Вивівши з-під удару жінок із хутора, ви тепер мусили піклуватися про Груню. Одна справа, коли вона була шпигункою при вас, а інша — коли закохалася, у всьому зізналася, тепер ви стали відповідальним за неї! Бо ж я знаю цей ваш пунктик — заступатися за жінок, особливо за тих, які вас кохають. Ви їх жалієте, ви не можете їх образити, нашкодити їм. Це було у ваших історіях, які я читав, було й пізніше. Узяти хоча б той випадок у Юзівці, де ви вступилися за артистку, яку побив Піменов. Ви ризикували життям, бо він був п’яний, оточений своїм охоронцями, але ви все одно полізли захищати якусь зовсім незнайому вам жінку! Це багато чого про вас пояснює, Іване Карповичу. До речі, ви знаєте, що та актриса невдовзі загинула?

— Загинула? Як? — Я аж за серце схопився.

— Не треба прикидатися дурнем, Іване Карповичу. Думаю, що ви знаєте про її страшну смерть. Але про те згодом. Поки ж повернемося до Груні. Вона стала новим гачком для вас. Вам довелося розробляти нову операцію, як вивести з-під удару тепер і Груню! Ви пішли вже знайомою дорогою. Удали, що забули про Груню, як тільки дізналися про смерть тої артистки, Анастасії Кольцової. Мабуть, і волосся на собі рвали, таку трагедію влаштували, і поїхали до Москви. Чесно кажучи, я тоді вам повірив. Начальство взагалі було впевнене, що ви їдете мститися, вбивати того дурного фабрикантського сина. І ви ж так красиво підтверджували, що саме це і збираєтеся робити. Остаточно пустилися берега, пішли вбивати Полозова, ми вас уже чекали, щоб арештувати. Я був проти, я хотів продовжити гру, але у вас, Іване Карповичу, якісь дуже впливові вороги, вони хотіли вашої крові просто там. Тоді я пішов вас арештовувати, я ж думав, що ви збожеволіли від горя, що ця Анастасія була вашим справжнім коханням, яке ви приховували. Я почув крик фабриканта, ми забігли, розраховували стати свідком сцени вбивства чи хоча б замаху. А замість цього ви посміялися з нас. У вас навіть браунінга з собою не було! Мені ні з чим було вас арештовувати, я зрозумів, що ви просто знущалися над нами, виставили дурнями! Ну і я зірвався, сказав трохи більше, аніж варто було. Я бачив, що чим більше я говорю, тим більше програю. Я не міг залишити останній хід за вами, тож сказав, що відправлю вас на фронт. Начальство було тільки за, ваші недруги тільки і мріяли, щоб знищити вас. Ну ви і пішли на фронт. Але і тут ви примудрилися використати наш удар собі на користь! Ми самі допомогли вам порвати з Грунею, віддалитися від неї і тим самим вивести з-під удару!

— Груня — молода дівчина. Я застарий для неї, — зітхнув я.

— Далі ваші пригоди на фронті. На жаль, нам там було складно відстежувати вас. Це почалося під час вашого перебування у тилу німців у Східній Пруссії. У Львові ми більш-менш контролювали вас. Чесно кажучи, вся ця операція з іконою, а її я навмисно вивчив дуже докладно, мене вразила. Я остаточно переконався, що маю справу з надзвичайно талановитою людиною, майже генієм. Тому я хотів не спускати з вас очей, коли ви знову опинилися на фронті. У вашому батальйоні були наші люди, але той п’яниця та еротоман Ліпський не пускав їх до себе у бліндаж, і про що ви там балакали, нам невідомо. Потім, незважаючи на наш наказ, вас викликали до штабу армії. Ці армійські генерали зневажають контррозвідку. У вас було якесь секретне завдання, подробиць я не знаю, але так розумію, що ви знову продемонстрували себе з найкращого боку. Вже після відставки Сіверса ми спробували його допитати, але він вилаяв нас і заявив, що ми не варті й волосини з вашої голови, і нічого про вас він не скаже. Ви вмієте вразити людей, Іване Карповичу.

— Пан генерал — дуже поважна людина... — почав я, і вкотре мене перервали.

— Ви повернулися поранений. Вас знову відправили до Криму. Груні вже не було поруч, і ви зробили все, щоб вона не з’явилася. Почали ходити до будинків розпусти, спати з відпочивальницями та медсестрами, всіляко демонструвати, що пірнули у блуд. Наші агенти переказували нам ваші розмови про те, що людина, коли побачить смерть близько, потім уже не може зупинитися на одній жінці, а хоче нових і нових стрибків у гречку. Ви затіяли все це, Іване Карповичу, щоб віддалити від себе Груню, так само, як раніше віддалили Єлизавету Павлівну, і це знову не викликало підозр!