Владислав Ивченко - Найкращий сищик імпрії на Великій війні

— А це де?

— Але це ще не все, Іване Карповичу! Поки ваші жінки тікають через північ, Груня з братом, якого перевели лікуватися до Туркестану, зникає! Начебто їх бачать у Астрахані. В той же день до Персії відбуває пароплав. Чи треба казати, що перед тим ви теж були у Астрахані!

— Та я всю імперію об’їздив! Де тільки не був!

— З користю для себе! Ви позбавили нас останніх козирів. Тепер навіть якби ми здогадалися, що ви блефуєте, ми б не мали можливості притиснути вас через жінок, бо ті виїхали за кордон. Браво, Іване Карповичу! Браво! Ви провернули такі операції, знаючи про які, вам можна було вибачити неувагу щодо Піменова. Тим більше, що і там ви оговталися. Це стало зрозуміло з того, що вперше жінка, яка вам сподобалася, залишилася живою. Та козачка з Туапсе. Кажуть, вона співала вам ваших улюблених малоросійських пісень. Думаю, що у Піменова аж слина капала, щоб убити її, бо, вбиваючи жінок, які вам подобалися, він кидав виклик вам! Але тут стався замах.

— Я не зміг його попередити, бо не був поруч!

— Скоріше за все справді так і було. Якийсь дурник, переляканий війною, прийшов убити, а загинув сам. Але цікаво, що та солодкоголоса козачка зникла з Туапсе. І завдяки цьому залишилася живою, бо інакше Піменов неодмінно вбив би її. Він же знав про вашу слабкість щодо жінок. Він же бачив, як ви полізли тоді захищати ту акторку. Йому було дуже приємно вбивати тих жінок, бо ж він знав, що ви, якби дізналися, вбили б його. Але ж ви не знали. І він сміявся з вас, із найкращого сищика імперії, який виявився найбільшим сліпцем! Та, як я вже казав, Іване Карповичу, сміятися з вас треба обережно. І як тільки ти відчуєш, що виграв, пошив у дурні, одразу подумай, чи не програєш. Ви якось дізналися про витівки Піменова. Як? Почитали газети з тих міст, де він убивав? Але газети писали далеко не про всі випадки. Більшість убитих поліція просто приховувала, щоб не лякати публіку, бо ж убивства були воістину жахливі. Якісь чутки? Чи хтось підказав? Кажуть, що Піменов дуже боявся якогось абрека. Чули щось про таке?

— Його самого абреки охороняли!

— Так, дуже віддані йому абреки. Які разом із ним різали дівок і ґвалтували їх.

— Вони теж?! — скрикнув я.

— Ну звісно. Піменову, мабуть, нецікаво було самому гратися. Можливо, він би і вас, Іване Карповичу, запросив до цих забав, але дуже вже боявся. Вважав за краще гратися так, щоб ви не знали.

— Не можу повірити, що він був на таке здатний!

— Але ви його розкусили! У той час якраз пішли чутки, що під Туапсе бачили Туташхію, грізного грузинського абрека, якого вважали мертвим. Він, кажуть, мав зуб на Піменова. Може, купець вирішив звести вас докупи, щоб ви знищили один одного? Красивий план, але красиві плани гучно розвалюються. Так чи інакше, але ви, Іване Карповичу, дізналися про справи Піменова. І перше, що зробили, — захистили ту дівку. Господи, ви ж її бачили одну ніч, ну заспівала вона вам ваших пісень, і що з того? Але ні, потурбувалися про неї, сховали кудись. І вирішили вбити Піменова.

— Що ви таке кажете, ваша благородь? — обурився я.

— Але ви були б не ви, Іване Карповичу, якби просто пішли і вбили. Ні, ви любите робити все красиво. Ви побачили його гру проти вас і вирішили погратися і самі. До того ж Піменов був слабкий, убивати не міг, відлежувався. А ви чекали. Не знаю, чи ви запросили тих хлопців, чи вони самі прийшли. Піменова звинувачували у проблемах із постачанням військ, через що у Карпатах були значні втрати взимку. І подейкують, що деякі гарячі голови з армійських офіцерів вирішили замінити собою суд, помстившись постачальнику. Може, це були вони. А може, хтось інший, думаю, що охочих убити Піменова вистачало. Не має значення. Головне, що вони зробили все так, щоб ви уникнули підозр. Розбили голову, зв’язали, ви потім героїчно плазували на вулицю і першим підняли тривогу. Щоправда, коли нападники були вже далеко. І, якщо ті нападники були офіцерами, вони обрали якийсь дивний спосіб страти. Посадити на палю. Таке варварство! Цікаво, що сам покійний любив забивати палі в тіла своїх іще живих жертв. Який дивний збіг обставин! Може, панам офіцерам хтось підказав?

— Не можу знати, ваша благородь.

— І взагалі, у всій вашій історії якась просто-таки купа випадків здійснення правосуддя самотужки. Ось дивіться, Іване Карповичу. Брат Груні хотів убити місцевого справника, який начебто порушував закон. Брата відправили на каторгу, ми завербували Груню, вона почала стежити за вами, а потім, уже майже перед самим вашим розставанням, із далекого Сибіру прийшла звістка про те, що той справник трагічно загинув.