Юрій Камаєв - Стовп самодержавства, або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

– Куди? – дивуюся. Невже знову на блядки? От же Казанова (це такий відомий блудник італійський, про пригоди якого люблять їх благородь розповідати, коли вип’ють добре), морда вся роздряпана, наче на ній коти рилися, а він не нагуляється.

– Агент мій у есдемів термінової зустрічі вимагає.

– Есдемів? – дивуюся я. Бо їх благородь агентів своїх береже, ніхто окрім нього про них не знає. А тут ото покаже мені одного. – А що ж трапилося?

– Та бозна. Знак подав, що терміново зустрітися треба.

– Хоч не пастка? – хвилююся, бо від цих есдемів усього чекати можна. Он у Одесі був один, писав доповіді тамтешній охранці. Навіть грошей не брав, що дивно, бо всі ж агенти заради грошей зраджують. А той – ідейний. Та викрили його свої ж. Убити хотіли, а він попросив дати хоч загинути з честю, коли вже жив без оної. Пішов до куратора свого, якому доповіді писав, і там, прямо у кабінеті, висадив себе бомбою. Куратор на смерть, ще двоє офіцерів поранені. Отаке от буває з цими бунтівниками.

– Та бозна. Зброю не забудь про всяк випадок, – каже їх благородь. Та я вже з браунінгом котрий рік і днюю, і ночую. Підігнав екіпаж, їх благородь всілися і поїхали ми. На Дорогожичі. Там повернули на якусь вуличку вузьку, потім гайок невеличкий, і там як стрибне хтось із кущів у бричку.

Я вже за зброю схопився, але його благородь одразу наказав не повертатися, так що я пики того агента не побачив. Сидять вони, шепочуться.

– Викрили мене, викрили! Уб’ють! Через вас усе! Через вас! Сьогодні збирають всіх. Сказали, що будуть виявляти зрадника! – шепоче якийсь нервовий чоловічий голос.

– Тобто не знають, хто саме?

– Не знають, але дізнаються! Марат сказав по секрету, що сьогодні обов’язково викриється, хто щур! Вони ж давно підозрювали, шукали, але знайти не могли!

– І сьогодні не знайдуть! Лякають, сподіваються, що нерви не витримають! Не бійся! В них немає жодних доказів! – заспокоює Мельников.

– Ні! Не лякають! Щось вигадали, – шепоче чоловік, і по голосу видно, що дуже переляканий він.

– Так, а ну припинити паніку! – гримає Мельников. – На тебе подивишся і одразу зрозуміло, хто зрадник! Зберися, заспокойся!

– Від вас витоку не могло бути? – питає агент підозріло.

– Ти що, зовсім здурів! – кричить Мельников. – Який витік? Припини дуріти! Заспокойся! Нічого вони не знають і не дізнаються, якщо сам не викриєшся! Вони тебе просто на нерви беруть! Крути їм дулі подумки і будь спокійним! Чуєш?

– Чую, – відповідає агент. Наче, дійсно, заспокоївся трохи.

– Що там по Штройбруду? – питає Мельников. Тему змінює, щоб остаточно заспокоїти.

– Готуються до чогось, пограбування якесь, мабуть. Наказали дістати револьвери, набої і кілька бомб. А ще купили бричку і пару добрих коней. Мені доручили знайти надійного перекупника на цінні папери, – голос у агента вже не тремтить.

– Звідки ті папери?

– Не знаю, мабуть, когось грабувати зібралися.

– Дізнайся, кого!

– Та як же дізнаєшся, коли цим Штройбруд сам займається і нікому нічого не каже. Він підозрює, що у нас в організації зрадник є. Але пообіцяв, що сьогодні про операцію все розповість.

– Чому, сьогодні?

– Бо каже, що сьогодні щура знайдуть! Викриють вони мене, викриють! – аж стогне чоловік. Знову перелякався.

– Нікого вони не знайдуть! Заспокойся!

– Не піду я увечері на зібрання!

– Дурню! Вони ж цього і чекають, що злякаєшся ти! Підеш! І не бійся нічого! Бо в них на тебе нічого немає! Нічого! Чуєш? Заспокойся і нічого не бійся!

Ще вони трохи побалакали, потім їх благородь наказав їхати до центру. Десь по дорозі агент і вистрибнув. Я його навіть роздивитися не встиг. Роздивився вже наступного дня, бо знайшли агента з перерізаним горлом на березі Дніпра. Щоб не подумали на кримінальників, вирізали у бідолахи на лобі слово «Іуда». На живому ще різали. Їх благородь, як про це дізнався, так аж побіліли.

– Ну, гади!

Потім взагалі дивно, наказав їх благородь лікарю вийти, а сам почав руки оглядати покійному. І на правій, нижче ліктя, знайшов видряпане «фон Шпіл».

– Фон Шпіл, – прочитав їх благородь і замислився. – Що за фон Шпіл такий?

В мене і не питали, але тут вирішив я ініціативу проявити, бо дуже вже мені було шкода стукача нашого, який за государя та любе отєчєство життя віддав.

– Фон Шпіл – це великий землевласник з Охтирки. Економії у нього, цукрові заводи, в залізниці та банках долю має. У нашому селі цегляний завод йому належить.

– І до чого тут цей фон Шпіл? Невже він із бунтівниками?