Юрій Камаєв - Стовп самодержавства, або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

– Встати! – наказує професор, і Мельников підводиться, та не просто підводиться, а підхоплюється, наче опечений. Витягується перед Каспером струнко, як перед генералом.

– Кажи, чого боїшся? – зненацька питає професор.

– Боюся, що Дашенька дізнається, – гучно і чітко, як на доповіді у начальства, каже Мельников.

– Про що дізнається? Говори! – каже професор вимогливо, а Дашенька насторожилася, вуха нашорошила.

– Про Софію Яківну, актрису. І про Мімі з кафешантану. І про Зіночку з закладу Розочки Шпільман. Дуже боюся, – каже Мельников, сам каже! Ото вважай яму могильну собі копає, голову на плаху кладе, у зашморг лізе! Тут вже і я очі вирячив. Бо ж знаю, як їх благородь жінки бояться, і щоб при ній ось таке казати!

– Але вони такі милі, такі хороші, такі ніжні й мене не пиляють, – бубонить Мельников і аж сльозу пускає від милування. – Мої дівчаточка! – каже він і губки так складає бантиком та цілує повітря. Ну, це вже занадто було.

– Ах ти мерзотнику! – кричить Дашенька і кидається на чоловіка. Ото я вже казав, що бачив тигра, так тигр той – домашня кішечка у порівнянні з Дашенькою у гніві. Професор хотів їй завадити, так відштовхнула його, наче і не було його. Плигнула на Мельникова і давай на ньому патли рвати і по фізіономії гамселити. – Негідник! Мерзотник! Тварюка! Блудодій! Розлучення! Зараз же! Без копійки залишу! Кобель! – верещить. Тут Мельников до тями і прийшов та сам як закричить від болю та переляку. Професор кинувся між них і ледь розвів.

– Припинити! Припинити негайно це неподобство! Мій номер не для сімейних сцен! – заволав Каспер.

– Душенько моя, що трапилося? – перелякано спитав Мельников.

– Уб’ю! – крикнула Дашенька і знову кинулася на чоловіка. Але на шляху став професор. Цього разу виставив руки і крикнув: – Стій!

Дашенька і стала. Професор давай бубоніти ото своє щось про річку. І за хвилину стала Дашенька, очі непритямні, геть така ж як щойно її благовірний супруг був.

– Ти забула. Ти все забула, – каже їй професор.

– Що забула? – не розуміє Мельников.

– Цить! – шипить Каспер, і їх благородь навіть слова сказати не сміють, стоять перелякані, тримаються рукою за голову, де видно, що не один жмуток волосся вирваний.

– Ти все забула, – торочить своє професор. Дашенька киває головою і рухається, наче прив’язана невидимими мотузками до руки Каспера. – Прокинься! – різко каже він. Дашенька трясе головою, потім здивовано оглядається.

– Що тут було? – дивиться на чоловіка. Мельников сам здивований. Ось вони удвох вже дивляться на мене.

– Що тут було, Ваню? – питають хором. І що мені відповідати? Щоб не сказав, а погано буде. Мені погано, бо бачив я їх такими, якими краще не бачити.

– Ваню!

А я очі вирячив і застиг, як соляний стовп із Біблії. Стою, наче кам’яний, і дивлюся невідомо куди. Мені говорять, а я наче не чую.

– Ваня!

– Ванько!

Наче нічого не чую.

– Що це з ним? – питає Дашенька. Професор на мене здивовано дивиться, а я стою деревом.

– А, це на нього нарешті гіпноз подіяв! – здогадується професор. – Мій магнетизм пробив товсту шкіру його примітивної свідомості. Ну, знаєте, як кабана дріб не бере, бо шкіра занадто товста. Так і тут. Підніми руки! – каже професор мені. Піднімаю. – Маршируй на місці! – марширую. Нехай тільки гад скаже на спину падати! Плюну йому в очі.

Але професор не наказує. Підходить до мене близько, нахиляється, в очі зазирає, наче вивчає мене, а потім підморгує, і відчуваю, як щось у кишеню пхає.

– Прокинься, Ваню! – каже. Я, наче дійсно прокидаюся, отетеріло дивлюся навколо.

– А що це було? – сам непомітно лізу до кишені, а там червонець. Золотий!

– Професоре! Ви просто чаклун! – у захваті каже Даша. Мельников мовчить, вже не сміє сумніватися, лише тримається за голову і здивовано дивиться на власне волосся, що пуками розкидане підлогою, а на обличчі в нього ніжні Дашенькині долоньки червоним пашать.

– Нічого, нічого, – гордо посміхається професор захопленню Дашеньки. – А зараз я вимушений іти готуватися, у мене скоро виступ.

– А чого це в мене волосся повипадало? – їх благородь ошелешено торкається чоботом жмутка свого волосся на підлозі.

– Ой, дійсно повипадало! – дивується Дашенька, бо таки напатрала багато.

– Це наслідки впливу магнетизму. Побічні ефекти, в останній своїй монографії знаменитий віденський професор Фройд згадує подібний випадок. Таке трапляється переважно із чоловіками з високим лібідо, – авторитетно каже Каспер. Не знаю, що таке те лібідо, але молодець професор, гарно сплітає.