Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Цього не може бути!

– Може. Я бачив заповіт на власні очі.

– Але я не знав цього князя!

– Ну, це схоже на правду. Племінники князя одразу затіяли перевірку, сподівалися знайти якісь докази того, що ви ввели князя в оману чи залякали, але жодних свідчень якихось ваших контактів з ним не знайшли.

– Та я ж кажу, що ніколи не чув про цього князя! Хто він взагалі такий, де служив?

– Ніде. Князь, як кажуть, присвятив життя тілесним задоволенням, мав цілий гарем молоденьких дівчат. Це унеможливило його кар’єру, але, треба віддати належне, князь показав себе талановитим фінансистом. Зміг не тільки зберегти статки, що дісталися від багатих батьків, але й збільшити їх. Наразі його активи оцінюються приблизно у два мільйони рублів.

– Два мільйони! – хапаюся я за голову.

– Два мільйони. І всі вони переписані на вас. Щоправда, з цієї суми ви мусите платити пенсіон останній коханці князя, якійсь китайській дівчинці. Ви знаєте її?

– Звісно ні! Зачекайте, в мене голова розболілася, я не розумію, що відбувається.

– Ніхто не розуміє, Іване Карповичу. Племінники в розпачі, спробували було визнати заповіт недійсним, але покійний князь зробив усе для того, щоб відбити будь-які наскоки на документ. Він досконалий. То племінники пішли іншим шляхом, і ось це вже дуже небезпечно для вас.

– Яким іще шляхом?

– Вони намагаються посадити вас і ту дівчину. Визнати вас злочинцями через суд і добитися від государя втручання в ситуацію.

– Якого втручання?

– Щоб він скасував заповіт покійного і дозволив успадкувати статки Ухтомського племінникам князя.

– Хіба таке можливо?

– У виняткових випадках. І зараз племінники намагаються довести, що такий винятковий випадок настав.

– Яким чином?

– Китайську дівчину звинувачують у тому, що вона отруїла князя.

– Отруїла?

– Так, кілька місяців тому з князем трапився нервовий зрив, після якого він ледь не помер. Його стан був поганий, аж поки до нього не прийшов якийсь китайський лікар. Фактично врятував князя і дав можливість йому ще трохи пожити. Але здоров’я князя було слабке, то він таки помер. Тепер племінники доводять, що його отруїли.

– Ви думаєте, це правда?

– Я думаю, що ні. Я балакав з лікарем, який досліджував тіло князя. Лікар сказав, що у покійного був цілий букет важких хвороб, тож причини смерті були цілком природні. Але безпорадні спадкоємці купили результат розтину, потім китайський лікар загадково загинув, а в його кишенях знайшли отруту, якою начебто він отруїв князя. Жодних прямих доказів, але китайську дівчину арештували. Наскільки я знаю, ту бідолашну намагалися пов’язати з вами, щоб звинуватити вас у вбивстві. Це дало б можливість оскаржити ваші права на спадок. Але в них немає жодних доказів. Вони спробували вказати на журнал із вашою оповідкою, який знайшли в кімнаті дівчини, та швидко з’ясувалося, що читати ту оповідку їй наказав учитель, який давав їй уроки. Оскільки зробити з вас кримінального злочинця не вдалося, з вас намагаються ліпити злочинця політичного.

– Що за маячня?

– Активно вивчається ваша можлива співпраця з німцями. Це був би красивий хід – зробити з вас німецького шпигуна саме зараз, у розпал антинімецьких настроїв, але для цього потрібне хоч щось. У них немає нічого.

– У кого – у них?

– У поліції. Наскільки я знаю, племінники вже заплатили десять тисяч і ще обіцяють тридцять п’ять тисяч за ваше успішне звинувачення. То поліція намагається відпрацювати ці гроші. Мабуть, вони зацікавили і генерала Штейнера з охоронного відділення, бо він активно став до роботи і запропонував версію, що ви – революціонер.

– Я? Ветеран охоронного відділення, житель глухого хутора, що пише пригодницькі оповідки, я – революціонер?

– Штейнер стверджує, що ви старанно приховуєтесь, а насправді виношуєте плани захоплення влади.

– Захоплення влади? – я хапаюся за голову. – Влада що, корова на лузі, що ото я прийду, візьму за мотузку і захоплю? Маячня!

– Іване Карповичу, я читав доповідну Штейнера. Дванадцять аркушів. Знов-таки нічого конкретного, але в цілому вимальовується не дуже втішна картина. Ви надзвичайно популярний в імперії і можете використати цю свою популярність по-різному. В доповідній було кілька фотографій з подій у Ромнах, коли ви вправно керували велелюдним натовпом.

– Я славив государя!

– Тоді славили, а якщо б хулили?

– Я відданий імператору!

– Я в цьому не сумніваюся, а Штейнер – сумнівається. Він згадує про якісь заворушення у селі Палена Буда, під час яких було вбито тамтешнього пана.