Владислав Ивченко: Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Я був у Паленій Буді в супроводі поручика Нестерова, найкращого авіатора імперії!

– Штейнер вважає, що Нестеров вас чомусь покриває.

– Мабуть, теж хоче захопити владу?

– Іване Карповичу, не іронізуйте, я говорю про надзвичайно серйозні речі! – трохи ображається адвокат.

– Вибачте, просто мені прикро чути ці голослівні звинувачення.

– Розумію. Також у доповіді Штейнера є інформація щодо ваших зв’язків із сектантами і якимись німецькими поселенцями. Прикладений навіть уривок із вашої оповідки, де ви вихваляєте німецькі поселення у Тавриді. З цього робиться висновок про ваші германофільські погляди.

– То я бунтівник чи шпигун? Хай уже пан Штейнер визначиться!

– Ви, Іване Карповичу, судячи з доповіді Штейнера, дуже ненадійна особа, що має небезпечно великий вплив на простих людей. І якщо вам ще потрапить до рук два мільйони спадку, то ви можете витратити їх на розбудову власної партії та підготовки заколоту.

– О, тобто я вже Пугачов?

– Скоріше Мазепа, бо Штейнер стверджує, що ви спробуєте відколоти малоросійські губернії та Царство Польське, проголосивши себе Великим Гетьманом Київським та Варшавським.

– А фінансувати мене буде кайзер?

– Звідки ви знаєте?

– Ну, якщо пан Штейнер вирішив зібрати у своїй доповіді всі дурниці, то як інакше? Там є щось про кров християнських немовлят, яку я п’ю кожного ранку?

– Є. Ви що, теж читали доповідь? – дивується адвокат. – Штейнер пише про якусь темну історію з вовкулаками, які вбивали християнських немовлят у малоросійських губерніях. Тепер це припинилося, генерал стверджує, що ви домовилися з вовкулаками, і вони переселилися до великоруських губерній. До речі, Штейнер зауважує, що ви вдома, а почасти і в громадських місцях розмовляєте малоросійською говіркою. Це правда?

– Так, але ж це не заборонено.

– Не заборонено, але підозріло.

– Слухайте, у Полтавській губернії майже всі розмовляють так, то що, всю губернію підозрювати?

– Просто балакайте російською, і все. Оповідки ви ж пишете російською – і балакайте так само. Це краще ж буде для вас. Бо насправді все дуже серйозно. Так серйозно, що оце епізод із нападом на поліцейського справника вже навіть не згадують. Ідеться про куди більш серйозні звинувачення. Такі звинувачення, які можуть призвести до смертної кари! – кричить адвокат.

Він страшенно нервує, я придивляюся до нього.

– Ви це серйозно?

– Так, Іване Карповичу! Коли я брався за вашу справу, то думав більше про чарівну Анастасію. Але потім ця справа почала засмоктувати мене, як болото, і зараз я вже бачу, що вам загрожує смерть.

– А ви самі вірите у те, що мені приписують?

– Іване Карповичу, я адвокат, я не працюю в категоріях віри, я розглядаю лише факти.

– І про що кажуть факти?

– Факти кажуть про те, що звинувачення проти вас не підкріплені жодним прямим доказом. Все, що є, це припущення, версії, вигадки. У звичайних умовах таке звинувачення було б ущент розтрощене під час судового процесу.

– І чому це не відбудеться зараз?

– Тому, що почалася війна. І зараз діють військово-польові суди, які розглядають справи за прискореною процедурою, часто взагалі не дотримуючись принципу змагальності. В таких умовах протистояти звинуваченням уже важче. Тим більше, що за ними стоять дуже і дуже поважні люди: племінники князя Ухтомського, генерал Штейнер, барон Раузен…

– Господи, а цей хоч чого?

– Тому що дуже ображений на вас.

– Я його не чув і не бачив!

– Зате чули і бачили його жінку, яка завагітніла від вас.

– Що? – блимаю я очима, вкрай ошелешений.

– Каже, що навмисно їздила до вас у Ромни. Згадуєте?

– Чорт! Була якась жінка, вона приховувала своє прізвище. Сказала, що її чоловік той, мужелюбець, і вона не може мати від нього дітей.

– Чесно кажучи, десь так і є, але все одно, це скандал, що жінка вельможі не просто зрадила з мужиком, а умисно завагітніла від нього.

– Але як той барон дізнався?

– Я так зрозумів, що помічник баронеси, якийсь грек, зрадив її. Не важливо, але тепер у вас, Іване Карповичу, ціла купа впливових ворогів, які хочуть вашої смерті.

– Просто-таки смерті?

– Так. Чому я і приїхав терміново. Був уже наказ віддати вас військово-польовому суду, а це значить певна смерть. З великими труднощами той наказ вдалося скасувати. Пані Анастасія задіяла всі знайомства, втрутився Харитоненко-молодший. Але річ у тому, що будь-якої миті наказ можуть повторити. І ми просто не встигнемо цьому завадити!