Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Це ви про що? – я напружуюся і відчуваю серцем револьвер у потайній кишені.

– Про те, що у Ромнах я випадково зустрів одного бессарабського бандита з поганими манерами. У Бенціона Менделевича було з ним непорозуміння, то цей шлепар до Одеси носа більше не потикав, збивав собі копійки, грабуючи маєтки десь у Бессарабії. Потім його спіймали, відправили на каторгу до Нерчинська, де йому сидіти ще довгенько було. Коли ось бачу, що він у трактирі в Ромнах пиво попиває, і не сам, а ще з якимись трьома шістками. Воно б то, може, і нічого, але на столі в них лежав журнал із вами на обкладинці. Вони й читати не вміють, а тут прямо журнал. І той босяк, Гришка, пальцем у вас тицяв. Може, розповідав про пригоди ваші, а може, щось інше, це мені вже невідомо. То майте на увазі. Бо люди це грубі, дикі, чекати від них можна будь-чого.

– Дякую, Фімо, буду знати. І передавайте мої найкращі побажання Бенціону Менделевичу.

– Обов’язково. Успіхів, – він натиснув на газ, і авто аж зірвалося з місця.

Я повернувся у двір і витер із чола піт. Зітхнув. Почув, як калатає серце. Перехвилювався. Щось я зовсім слабкий став, розслабило мене приємне жіноче товариство на хуторі.

– Хто це приїздив? – спитав граф, що вибіг із хати. Заспаний, трохи опухлий. Він зранку випив кілька чарок самогону, настояного на горіховому шамушинні, й оце спав. Останнім часом чи не щодня граф закладав, усе нудив, що от обходить його слава і не йому пишуть палкі листи прихильниці, не про нього згадують у газетах, і взагалі – на кого він витратив життя своє. Воно б треба було узяти Маєвського за петельки, струснути добряче, наказати не дуріти, а починати писати, бо з журналів нові історії вимагали, а їх катма. Але якось не хотілося мені нікуди втручатися, то навіть самогон від графа не ховав.

– Іване Карповичу, та що з вами? З ким ви розмовляли? – перепитав Маєвський.

– Та у справах людина.

– Не сподобався він мені, – це вже вийшла з хати Єлизавета Павлівна, та не просто так вийшла, а з рушницею.

– Це ще що? – здивувався я.

– Я його на прицілі тримала з вікна другого поверху, весь час, поки ви розмовляли. Погані в нього очі. А у вас порожні. Боялася за вас, – Єлизавета Павлівна була стривожена.

– Все добре. Накривайте стіл, будемо обідати, а я зараз.

Піднявся до свого кабінету, потім у башточку, з якої видно було всю околицю. Приклав до очей бінокль і почав роздивлятися навкруги, бо сприйняв слова гостя серйозно. Продивився все, нічого підозрілого, мене вже їсти покликали, коли наче побачив відблиск якийсь у кущах по обніжку поля. Я давай придивлятися. Наче кущі, і все. Мене знову за стіл просять, а я сиджу, дивлюся. І нарешті видивився якогось чоловіка. Що сидів і щось желіпав [3] Так у друкованій книжці. Желіпати – тут: повільно їсти (Словник української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченка: в 4-х т. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958). . Курячу ніжку. Ну, це не страшно, погано було, що біля чоловіка була підзорна труба, у яку він роздивлявся мій хутір. З того місця чудово було видно не тільки хто поїхав чи приїхав, а ще й будинок за парканом. І це мені страшенно не сподобалося. Я пішов до столу, їв, жартував, радив графу менше пити, але Маєвський казав, що у тверезому стані натхнення його оминає, і знову хильнув кілька чарок самогону на шамушинні, до якого останнім часом дуже розохотився.

Після обіду попили ще чаю, я піднявся до кабінету, знову подивився з башти. Чоловік продовжував спостерігати за хутором. Я ж дивився за ним.

– Щось сталося? – спитала Єлизавета Павлівна, піднявшись у кабінет.

– Ні, але може статися. У мене прохання. Зараз же покличте Уляну Гаврилівну з Монікою в дім, зачиніть двері й не виходьте. А я скоро повернуся.

– Що відбувається?

– Я й сам не знаю. Хтось слідкує з хутором. Можливо, якийсь газетяр, що полює за сенсаціями, а можливо, щось інше.

– Це якось пов’язане з тим чоловіком, що приїздив до вас?

– Сподіваюся, що ні, але треба перевірити. Залишайтеся вдома. Коли граф проспиться, передайте йому, щоб теж був напоготові. Тримайте зброю під рукою. Краще дарма готуватися, аніж бути неготовими.

Я узяв з собою револьвер та рушницю, переліз через паркан, який огороджував сад, зістрибнув у кущі й обережно пішов до невідомого спостерігача. Чесно кажучи, іти мені не хотілося, казав собі, що краще б залишився на хуторі й там чекав гостей. Але знав я, що завжди бити треба першим, а не чекати. Вести треба гру, а не дозволяти вести себе, наче кабанчика до різника. То пішов. Довелося зробити гак, щоб зайти зі спини. Невідомий спостерігач не чекав моєї появи, сидів собі на невеличкій колоді й палив цигарку. Середнього росту, худенький, одягнений погано, босяк. Але не дурень. То коли відчув дуло рушниці на своїй потилиці, смикатися не став, лише обережно підняв руки.