Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Ти хто такий? – спитав я, коли обшукав його, забрав ніж, кастет і майже порожню фляжку з якої тхнуло горілкою.

– Я, та так, мандрую просто, оце сів відпочити, – залопотів він. Я збив його з колоди, додав кілька разів ногами, щоб переконати у серйозності намірів. Він крутився на землі й стогнав.

– Пристрелю ж. Кажи! – налаштований я був рішуче, і він це відчував. Принишк, припав до землі.

– Не треба, не треба стріляти!

– Тоді говори.

– Мене попросили подивитися за хутором.

– Хто попросив?

– Не знаю, якийсь чоловік!

– Бачу, ти не хочеш жити. Ну, воля твоя, – я натиснув дулом рушниці на його спину.

– Ні! Ні! Я все розповім! Все!

– Слухаю. Тільки дивися, якщо мені ще раз доведеться просити тебе не брехати, то я краще вистрелю. Зрозумів?

– Так! Так! Я слідкував за хутором, бо Гриша наказав.

– Хто такий Гриша?

– Бандит з Бессарабії. Ми з ним познайомилися на каторзі в Нерчинську, він там десятником був. Потім разом утекли звідти.

– Навіщо він наказав слідкувати за хутором?

– Він хоче пограбувати вас. Ви ж Іван Карпович Підіпригора? Так?

– Пограбувати? Мене? Він що, з дуба впав? – обурююся такому нахабству. Бо ж завжди злочинці тікали від мене, наче чорт від ладану, а тут диви як.

– Я йому казав, що не треба, що ви – найкращий сищик імперії, але він уперся, сказав, що ця справа дасть і грошей, і слави. Гриша впертий, як у щось вшнипиться, то нічого вже не зробиш! А тут впевнений, що славу отримає!

– Що за часи такі, коли бандитам знадобилася слава? – дивуюсь я.

– Гриша славу любить. Сам казав, що коли грабував провінційних панів у Бессарабії, про нього писали газети. І він ті газети збирав, цілий стос мав. Він досі любить про це розповідати і каже, що якщо пограбує вас, то стане відомим на всю імперію.

– Хіба йому не треба ховатися?

– Він не хоче ховатися! Він хоче говорити «Я – Котовський!», і щоб усі одразу піднімали руки й тремтіли від жаху. Він думає, що, пограбувавши найкращого сищика імперії, стане найбільшим її злочинцем. Так він казав!

– Коли він піде на справу?

– Можливо, й сьогодні.

– Який у вас план?

– Підійти вночі, отруїти собак, зламати замок на дверях, захопити дитину.

– Що?

– Дівчинку, Моніку, вашу доньку. Гриша каже, що якщо вона буде у нас в руках, то ви виконаєте всі наші вимоги. Це Гриша так каже, він ще той вилупок! Це він усе вигадав! – поспішно каже бандит, почувши, як важко я дихаю.

– Він приїде сюди?

– Так, коли почне сутеніти, я мушу вийти до дороги. Доповім, чи немає у вас гостей. Якщо ні, то пішки підемо до хутора.

– Скільки вас буде?

– З Гришею ще троє хлопців. Один ведмежатник з Ростова, який мусить відчинити замок на дверях і сейф.

– Всі озброєні?

– Ножі у всіх є, а в Гриші ще й револьверів двійко. Іване Карповичу, не вбивайте мене, будь ласка. Я ж і пожити не встиг. То тюрма, то каторга! І я ж усе розповів! Мене Гриша примусив, він страшний! Його всі бояться! Пощадіть!

– Домовимося так. Підемо до дороги, почекаємо, поки Гриша приїде. Потім ти підеш, а я вже з ним сам побалакаю, що і до чого.

– Тільки вбийте його, Іване Карповичу, вбийте! Бо це гадюка, він не вибачить, що я зрадив його! Вбийте!

– Зроблю так, як вважатиму за потрібне. А тепер ходімо до дороги. І навіть не сіпайся.

– Та ну що ви! Я не дурний, щоб проти самого Івана Карповича Підіпригори піти! Та ніколи! Я ж про вас начуваний! Всі знають, що як візьметься Іван Карпович за справу, то вже нічого не врятує, бо…

– Замовкни!

Біля дороги ми всілися чекати сутінків. Я попередив, що жартувати не буду, якщо щось піде не так, то стрілятиму.

– Все так піде, все так! Гриша приїде на машині, ми її в Чернігові вкрали, в місцевого купця. Нас двічі поліція вже зупиняла, але Гриша дасть їм зелененьку, і аж честь віддають нам! Коли приторохтить Гриша, я мушу запалити ліхтарик, щоб він мене побачив! Гриша зупиниться, машину поставить при дорозі, далі пішки піде. А тут ви. Тільки, Іване Карповичу, вбийте його! Благаю. Або як не хочете, то давайте я його вб’ю, коли ви його схопите. Бо ж він мстивий гад, – нудив босяк.

– Зроблю, що треба. І ти роби. Що за люди з цим Гришкою?

– Мотлох. Він не любить, коли біля нього вмілі люди, любить, щоб шістки, щоб він на їх тлі – наче цар.

– Дій як домовилися, залишися живий.

– Я діятиму, діятиму, Іване Карповичу! Я ж про вас багато читав! Я ж читати вмію! Хоч і виглядаю, як босяк, але вмію! Я знаю, що з вами жарти погані! Я це і Гриші говорив. Але він гордий, сказав, що через коліно вас переламає! Він страшний, Іване Карповичу! Коли у тюрмі в Бессарабії сидів, то зачепився там з одним старим бандитом. Той вимагав пошани, а Гриша його послав подалі. Бандит узявся за ніж, і знаєте, що Гриша йому зробив?