Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Правильно казав, тільки б гроші дарма витратили.

– Іване Карповичу, ми так за вас хвилювалися!

– А тепер усе добре, виплутався я. Може, вип’ємо з цього приводу?

– Зараз же!

За кілька хвилин уже сиділи ми в чудових фотелях вітальні, а прислуга підносила нам чарки та закуски. Павло Іванович дуже радів, що живий я, обіцяв мені нагороду за ризик, але зі слів його я зрозумів, що Іван не розповів, за яких обставин потрапив я в полон до абреків. Просто казав, що він зміг втекти, а от я – ні.

– Павле Івановичу, там поліція прийшла, – повідомив дворецький.

– Поліція? Це ще що за дива? Я зараз, Іване Карповичу! – Павло Іванович поспішив до дверей. Звідти чутно було, як поліцейський чин дуже перепрошував за те, що турбує таку поважну людину, але ось тут трапилося вбивство, розшукують злочинця, якийсь не міг далеко втекти і…

– Пане приставе, у мене в гостях сам Іван Карпович Підіпригора, найкращий сищик імперії, і він би неодмінно того злочинця знайшов, але зараз він щойно повернувся з Кавказу, де був у полоні в абреків, то турбувати його не дам, спробуйте вже якось самі злочинця знайти!

– О, так Іван Карпович врятувався з полону! Яка радість! У мене діти місця не знаходили, так хвилювалися за нього! Передавайте йому мої вітання! – пристав там іще натякає, що і особисто передав би, але Харитоненко його ввічливо виставляє за двері. Як людина поважна, може поліції не боятися. Повертається за стіл.

– Іване Карповичу, ви прямо Кавказ із собою привезли! Тільки-но було вбито одного торгівця зі Сходу, що жив неподалік. Вбито і пограбовано. Злочинець забрав кілька тисяч рублів і вбив господаря. Серед білого дня!

– Мабуть, якісь справи з одноплемінниками?

– Ні, кажуть, що вбивця був росіянин, мабуть, якийсь кримінальник. І це ж треба таку зухвалість мати, щоб серед білого дня грабувати!

– Як же мені оце все набридло, Павле Івановичу, – зітхаю я. – Хочу на свій хутір, здається, що тільки там тепер спокійно!

– За спокій, Іване Карповичу! – піднімає чарку Харитоненко-старший. Ми далі випиваємо та закусюємо, і тут додому приїздить Іван. Коли бачить мене, то робиться блідий, наче крейдою посипаний. Мабуть, боїться, що я розповів батькові свою версію подій.

– Іване, приєднуйся до нас! Іван Карпович дивом врятувався з полону!

Харитоненко-старший виглядає щасливим, тож Іван розуміє, що хвилюватися немає чого. Розпитує про мою втечу. Я розповідаю, що охоронці забули мотузку на краю ями, а я почав збивати її камінням і збив до себе, потім по мотузці виліз і втік.

– А що це у вас із рукою? – питає Іван.

– Господи, а я й уваги не звернув! – жахається Харитоненко-старший.

Я трохи кривлюся, бо ж руку намагався ховати.

– Та трохи пошкодили ці дикуни.

– Вони вас катували! – здогадується Павло Іванович.

– Давайте поговоримо про щось інше, – пропоную я.

– Може, про те, що тут трапилося неподалік? – в’їдливо питає Іван.

– Ага, вбили того торгаша з Кавказу. Кажуть, що він контрабандою промишляв, інакше так швидко не розбагатієш! Гнила людина! – гучно розповідає Павло Іванович, який уже добряче схмелів.

– Які жахи кояться, – зітхаю я. – Ніде людині спокою немає.

Ми ще посиділи, потім Іван зголосився відвезти мене на вокзал.

– Перед парадним входом цілий натовп на вас чекає, то давайте вийдемо через чорний.

Перед парадним уже зібралося кілька сотень людей, які кричали моє ім’я і просили вийти до них та розповісти, що ж трапилося на Кавказі.

– Іване Карповичу, дозвольте мені перепросити вас, – сказав Іван, коли ми вже сиділи в його машині. – Я поводився неправильно і припустився щодо вас слів і виразів, на які не мав права. Я переконався, що ви насправді найкращий сищик імперії, а не якась літературна вигадка. Прошу прийняти мої вибачення і ще дещо, – він дістав чекову книжку, написав суму, підписав і віддав мені. – Дуже сподіваюся, що конфлікт між нами буде вичерпано, і ми зможемо розраховувати на допомогу один одного, коли це знадобиться.

Він не полюбив мене, скоріше за все, навіть не став поважати. Але він розумів, що мати такого ворога, як я, небезпечно. То вирішив просто владнати конфлікт.

– Я приймаю ваші вибачення, Іване Павловичу, і прошу вибачити мене, якщо десь я поводився неправильно. Також я прошу вас допомогти доньці покійного Стерлінґа продати нафтові родовища батька.

– Його донька зникла, я не міг її знайти, щоб продовжити процес купівлі свердловин Стерлінґа.

– Вона зараз в англійському посольстві, і я прошу вас допомогти нещасній сироті.