Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– А кефірчику? З булочками! Чай, свіже масло, мед! – заторохкотів Тимофій, і я побачив, що справді нічого спиртного на таці не було.

То ми добре поснідали – скоріше, повечеряли. Я почав збиратися їхати додому, але якось розпозіхався, приліг трохи відпочити і знову заснув. Прокинувся від того, що хтось ніжно поплескав мене по щоці. Я відкрив очі й побачив перед собою якусь даму в нарядному вбранні, мабуть, столичну чи з Києва.

– Доброго дня, – вона мені ласкаво посміхнулася.

– Доброго, – я не розумів, що це за дама і де я. Ага, готельний номер, ранок – онде сонце тільки сходить. Ранок? Чому я досі не вдома і… І тут я зрозумів, що розкинувся перед цією дамою голяка. У чому мати народила, так би мовити. Жарко, мабуть, мені стало вночі, то ковдру скинув. Але чого голий, лягав же відпочити одягнений? Голий! Я спробував підхопитися, затуляв руками сором. А дама анітрохи не зніяковіла, з цікавістю мене розглядала і лагідно всміхалася.

– Я перепрошую, я…

– Іване Карповичу, вам нема за що вибачатися. Давайте краще я вибачуся, що відірвала вас від справ та ще й шляхом обману.

– Що?

– Тимофій – моя людина. Він дещо набрехав вам, але це я наказала. Може, водички?

Я сів на ліжку і закрутив головою, бо геть нічого не розумів. Окрім того, що пошили мене в дурні, обдурили, як дитину. Дама таки піднесла мені склянку води. Я випив. Потім подумав, що треба заспокоїтися. Я був у Ромнах, у готелі. Якби мені хотіли зробити щось погане, то не годували б і не напували, і лікарів би не привозили, щоб мене оглядати.

– Що тут коїться? – спитав я, коли допив воду.

– Нічого страшного чи протизаконного, Іване Карповичу. В цьому вас запевняю. Просто мені знадобилася ваша допомога.

– Ще ніколи в мене так допомоги не просили.

– Це тому, що допомога ваша потрібна мені в одній, так би мовити, особистій, дуже делікатній справі.

– Може, я одягнуся?

– Ні, я швидко. Справа в тому, що я дружина одної впливової людини в Петербурзі, – сказала вона, а я таки накинув на себе простирадло. Та вона його зірвала. – Не хвилюйтеся ви так, все добре. Так ось, мій чоловік, що займає досить високу посаду в державі і віддає себе повністю служінню Отєчєству, трохи закинув свої подружні обов’язки. Я на нього анітрохи не ображаюся, бо маю гарних друзів. Та справа в тому, що мій чоловік – нащадок давнього роду. Його предки вже були відомі, коли про Романових ще ніхто й не чув.

– Ризиковані речі кажете, – попереджаю я.

– Але це правда. Так ось, для мого чоловіка важливо було б продовжити свій рід. Але, як я вже казала, служіння імперії забирає в нього всі сили. До того ж, нікуди правди діти, жінки не викликають у нього особливого ентузіазму. Краще він почувається у товаристві кавалергардів. То з продовженням роду виникла деяка проблема. Але річ у тому, що в мого чоловіка є молодший брат. А їхній батько перед смертю склав заповіт таким чином, що більшу частину статків отримає той із синів, хто першим народить нащадка роду. Молодший брат за місяць має одружитися. Його майбутня дружина мріє про дітей, і може статися так, що невдовзі вони в них будуть.

– Ви хочете, щоб я цьому завадив? – лякаюся я.

– Ні, що ви! Я хочу, щоб ви допомогли мені в цих перегонах.

– Яким чином? – я почуваюся дурнем. Чи то просто нервую від очевидності.

– Якнайприроднішим. Я прошу вас допомогти мені завагітніти.

– Що?

– Ось така моя справа. Я розумію, що час найкращого сищика імперії коштує грошей, то готова заплатити. Тимофій дізнався, що ваш стандартний гонорар становить приблизно п’ятсот рублів. Оскільки справа делікатна, я збільшую його вдвічі. Половина суми зараз, половина після підтвердження вагітності та ще премія після пологів. То ми домовилися?

Вона подає мені руку. А я обома своїми прикриваю сором, який, ні щоб принишкнути, так росте, наче тісто на дріжджах.

– Пані, я ж мужик! Хлібороб! Смерд! Мій дід кріпаком був!

– Іване Карповичу, я ж не Гедиміновича шукаю чи Рюриковича. Мені потрібен дорослий і здоровий чоловік. Лікарі вас перевірили й засвідчили, що здоров’я у вас відмінне, жодних хвороб чи вад. Статеві ваші здібності модистки оцінили дуже високо. Тимофій сповістив, що давно не бачив чоловіка з таким довершеним тілом. Що ж до ваших розумових якостей, то я про них надвисокої думки, бо прочитала всі оповідки й чула про вас тільки найкраще. Ксенія Пяльцева, коли я спитала про вас, то нахвалитися не могла, а вона жінка досить перебірлива. Отже, Іване Карповичу, про кращого батька для свого сина мені годі й мріяти. Я передбачала, що якщо просто поставлю питання руба, ви можете сприйняти це погано. То довелося вигадати цілу операцію, щоб забрати вас із хутора, перевірити та переконати. Тимофій зробив усе як треба.