Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Василю Степановичу, – торкнувся я його плеча. Він прокинувся, здивовано подивився на мене.

– Іване Карповичу? Що сталося?

– Ходімо, – я потягнув його за руку на вулицю. Він не пручався, біг за мною розгублений, ще не зовсім розумів, що до чого. Я вивів його, поставив перед Ганнусею.

– Ось! – сам подумав, що оцю сцену єднання батька та доньки графові б побачити, він би її зобразив у всіх деталях. Потім згадав про те, що граф накоїв, і схотів йому пику начистити. Далі згадав про Моніку і вже хотів бігти до малої, коли подивився на Василя Степановича. Той стояв вирячивши очі, наче й досі не розумів, що відбувається.

– Василю Степановичу, чого ви стоїте? Підійдіть до Ганнусі, привітайтеся, – порадив я йому. А він чомусь закрутив головою, і очі в нього зробилися зовсім божевільні.

– Ні! Ні! – закричав він.

– Тихіше! Моніка спить! – гримнув я на нього. – Що ні? Ви просили знайти вашу доньку, я знайшов! І де слова вдячності? Ганнусю, у вас дуже неввічливий батько! – спробував я пожартувати.

– Ні! Ні! Це не Ганнуся! – заверещав Василь Степанович. Я уважно на нього подивився.

– Що?

– Це не Ганнуся! Не Ганнуся! – закричав він, та так гучно, що у дворі загавкали песики, у хаті заплакала Моніка, навіть песик покійного Жоржа почав дзяволити.

– Василю Степановичу, ви що, збожеволіли? Як це не Ганнуся? А хто? – я вже теж кричав, роздратований.

– Ні! Це не вона! Не вона!

– Не дуріть!

– Не вона! Не Ганнуся!

– Та ви збожеволіли! – я жодних сумнівів не мав щодо цього. Бідний батько не витримав горя.

– Що?

– Він правий, – її голос пролунав як постріл. Я зупинився, лупав очима, наче дурник. Потім таки озирнувся.

А Ганнуся підняла голову, зняла капюшон і прибрала волосся з обличчя. І тут я сам побачив, що це не Ганнуся. Схожа, теж білявка, але не Ганнуся. Дивився на неї і важко дихав, поки в голові аж наче кипіло від думок. Нічого не розумів.

– Не вона! Не вона, – сказав Василь Степанович тихенько і безсило заплакав. У хаті розривалася від плачу Моніка.

– Уляно Гаврилівно, прийміть малу! – наказав я. Кухарка побігла до хати. Я дивився на дівчину. – Хто ти така?

– Де Ганнуся? – встряв Василь Степанович. – Де вона?

– Вона мертва, – несподівано сказала дівчина. Я дивився їй в очі, я б помітив, якби вона брехала! Але ні, правду казала.

– Що? Ні! Ні! – знову закричав Василь Степанович, і ноги в нього підігнулися, впав він на землю та завив диким звіром.

– Її вбили. Десь два тижні тому. За те, що вона так і не підкорилася. А ще намагалася втекти. Підмовила одного офіцера, щоб допоміг їй переправитися через кордон. Але офіцер заборгував гроші борделю і розповів про Ганнусю, щоб йому простили борг. Її схопили і вбили при всіх, щоб залякати нас, – дівчина теж заплакала на останніх словах.

Моніка плакала в хаті, Василь Степанович вив на землі, ця дівчина плакала переді мною, а тут ще і песик Жоржа заскавулів, а йому почали підтягувати мої сторожові. Жах якийсь.

– Тихо! – заволав я, і плач із виттям урвався, бо можу я крикнути так, що зрозуміють. – Чому тебе привезли мені? – спитав у дівчини.

– Бо Ганнуся була мертва. А я на неї схожа. Мені зробили зачіску як у неї, трохи підфарбували волосся, дали цей плащ із капюшоном, щоб я могла ховати обличчя. І відправили.

– Чому ти не сказала, що ти не Ганнуся? – питаю я, а Василь Степанович знову виє.

– Я хотіла вибратися звідти. Будь-що. Це був єдиний шанс. А Ганнусю все одно не повернути, – вона підійшла до Василя Степановича і присіла поруч. – Вибачте, що розповіла про це.

У мене заболіла голова. Я почувався дурнем. Так, я не міг повернути Ганнусю, ніхто не міг, бо вона була мертва. Але я міг не шитися в дурні і не привозити замість Ганнусі цю дівчину. Як я не здогадався її роздивитися! Оце так зганьбився, найкращий сищик імперії, туди його нехай! Я дратувався і бісився, бо не міг вибачити собі таку помилку.

– Дозвольте мені стати вашою донькою, – несподівано сказала дівчина Василю Степановичу. Той підвів заплакане обличчя і здивовано подивився на неї.

– Що?

– Благаю вас. Я схожа на неї і я буду хорошою донькою!

– Повертайся до своїх батьків, – знесилено сказав Василь Степанович і далі продовжив плакати.

– У мене їх немає. Я – сирота. Дозвольте! Благаю! – вона починає плакати. Василь Степанович дивиться на неї. – Прошу вас! Дуже прошу! Дозвольте! – шепоче вона.

– Навіщо це тобі?

– В мене ніколи не було батька. І коли я чула розповіді Ганнусі, то так заздрила їй! Вона любила вас і дуже хвилювалася, що не може повідомити, де вона. Згадувала про вас щодня. І я так хотіла, щоб у мене був такий батько. Я розумію, що її не повернути і ваш біль не вгамувати. Але дозвольте мені стати вашою донькою! – казала вона.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x