Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– По-вашому десь днів за двадцять, – заявили Слимаки.

– Що? – закричав Мельников. – Та з Владивостока до Москви і то не так довго! Ану швидше везіть!

Але слимаки запевнили, що швидше не можуть, бо їхній корабель був пошкоджений Срібними. Вже їх благородь і кричали, і ногами тупали, а пришвидшити політ не змогли. То летіли довгенько, ті самі двадцять днів. Коли вже наближатися почали, Слимаки розповіли, що пересадять нас у корабель Срібних і на ньому спустять. На своєму до Києва летіти боялися, казали, що двигуни можуть не витримати.

– Та вже як хочете, тільки швидше! – кричав їх благородь, який усі дні тільки й говорив про те, як його буде лаяти благовірна Дашенька та полковник Скуратівський. Вигадував, бідолаха, що б ото їм наплести.

Нас перевели до корабля Срібних, всадили у крісла. Ми з їх благороддю попереду сиділи, а діти, їх аж п’ятеро, у тому числі дитина Гусятинського, позаду. Слимаки поставили перед нами таку наче дошку, що миготіла, побажали щасливої дороги і пішли. Сидимо, я наплічник, яким ще Срібні нас спорядили, собі на ноги поклав, озираюся.

– Що у тебе в наплічнику? – дивується їх благородь.

– Та різне.

Тут ота дошка, що миготіла дивно, запалилася, і стали по ній живі картинки бігати. Ото як у кіно. І на картинці тій наче куля якась величенька у напівтемряві.

– Це ще що? – дивуюся. Їх благородь придивляються уважно.

– Ваню, та це ж Земля!

– Хто?

– Земля! Ну дивися, це ж точно глобус! Он Африка, он Європа, а он і батьківщина наша – Російська імперія! Велика яка! – Мельников пальцем тикає у кулю, там видно щось.

– А де ж білокам’яна? Де столиця? А Київ? – питаю, бо воно щось ніяких вулиць чи палаців не видно.

– Тю, Ваню, вони дрібні для цього. А он моря видно! Дивися! Ото Японія! Бачиш? Вона! – Але звідки я знаю, яка та Японія? Я там не був. – Нічого собі, Ваню! – захопилися їх благородь, дивляться на ту кулю, яка наче наближається.

Потім раз – і немає кулі. Замість неї Слимаки на дошці. Звідки вони тут? Пішли ж до себе на корабель! Я аж за дошку зазирнув, але вона тонка, у палець завтовшки, не сховаються у ній Слимаки, тим більше у своїх металевих футлярах!

– До побачення, дурні люди, – кажуть нам Слимаки і руками махають.

– Думайте, що говорите! – образилися їх благородь.

– Скоро ви загинете. Ваш корабель вріжеться у вашу ж планету, і мокрого місця від вас не залишиться. А ми, Чувіндаки, будемо жити, ще й нагороду зі Срібних візьмемо за те, що вас знищили! Ось ми які! – сміються. Чувіндаками Слимаки себе назвали. – Хочемо з вами попрощатися, дурні люди!

– Ах ви ж покидьки! Та я вас! – їх благородь револьвер дістали, а Слимаки регочуть, аж їхні футляри, схожі на залізні ляльки з акваріумами замість животів, хитаються.

– Нічого ви не зробите, дурні люди! Нічого! Прощавайте! – сміються. І я засміявся. Руку в наплічник засунув і дістав звідти щось.

– Може, ще поговоримо? – питаю. А Слимаки вже не сміються! Вирячилися, хоча в них і очей немає. Бо тримаю я в руках маленького Слимака.

– Як ти смів! – кричать мені.

– А я так. Давайте тепер, рятуйте нас, Слимачки.

– Ми не можемо! Корабель уже націлено!

– Ну, тоді оця ваша шмаркля з нами загине, – кажу.

– Ні! Ні! – хором кричать. От хоч і Слимаки, а за дитинчат своїх хвилюються.

– Тоді рятуйте.

Вони давай щось розумувати.

– Є вихід! – кричать.

– Який? І без хитрощів, бо роздавлю вашого малого, наче хробака! – обіцяю їм.

– Біжіть до рятувальної капсули! Швидко! – пояснили, як бігти і що робити. Капсула – то наче рятувальний човен на пароплаві. Добре, що розрахована була на Срібних, а вони хлопці дебелі, то й ми з Мельниковим помістилися, і діти.

– Тисніть на кнопку, – кричать нам Слимаки з дошки, яку ми з собою прихопили. Натиснули. Як трясоне нас, і понесло вбік. У тій капсулі віконце мале було. Припав я до нього, дивлюся, що самовар Срібних полетів кудись далі. А там унизу ота куля, що ми раніше бачили, виросла неймовірно, вже і краю не видно.

– Диви, он Сибір-батечко! – радіє їх благородь. Летимо. – А ото, мабуть, Урал. Ой, а то що? – кричить Мельников. Бачу наче вогонь якийсь позаду, в Сибіру.

– То корабель Убивць вибухнув, – пояснюють Слимаки. – Обережніше з нашою дитиною.

– А ви з нами!

Впали ми аж за Волгою, у степах. Добряче трусонуло нас, але всі живі. Вилізли з капсули, вона майже уся в землю зарилася.

– Ваню! – питає їх благородь. – А як ти здогадався, що можуть нас погубити ті Слимаки?

– Ваша благородь, та щоб я слизу довірився? Ніколи!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x