Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Вибач мене, Ваню, за все! – волає їх благородь. Волати треба, бо у вухах лопотить, ледь чутно.

– І ви мене вибачте, ваша благородь! – кричу я.

– Ех, не хочеться помирати! Скільки справ не зроблених!

– Оце зрадіють бунтівники прокляті!

– Це ті Срібні все!

– Вони, потвори!

– Ех!

– Ох!

– Йоп! – як заволав їх благородь і кудись угору полетів. Точніше, не він угору, а я вниз. Дивлюся, що за спиною у їх благороді наче крила виросли і його тримають. Відчуваю, що в мене за спиною наплічник якийсь. Та й узагалі я одягнений, а не голий, як було. Тільки хотів подивитися, що там у наплічнику, як і мене смикнуло. Наче хтось за комір схопив. Ремені у тіло вп’ялися, і почало мене тягнути догори. Спочатку нічого не зрозумів, потім дивлюся, що вже не так швидко падаю, а над головою такі самі крила, як у їх благороді.

– Ваню! – ось і вони поруч літають.

– Ваша благородь!

– Врятувалися! – кричить Мельников.

– Давайте на землю станемо, – прошу я. Бо ж знаю, що не кажи «гоп!», поки не перескочиш.

– Живі будемо – не помремо! – вже радіють дивовижному порятунку їх благородь. – Ваню!

Майже не падаємо, а потроху так спускаємося, і земля на нас не біжить, а поволі так наближається, наче губернаторська жінка на святковому балу. Я то, звісно, на таких балах не бував, але чув від знайомих швейцарів у всіх деталях.

– Летимо, Ваню! – не може заспокоїтися їх благородь. Летить поруч, ще ближче, а потім крила його в мої врізаються. Лопотять, переплітаються вони, наче бадилля огіркове. І вмить уже не летимо ми, а знову падаємо! – Ваню! – волає їх благородь, і вже йому не весело. Я щось там у мотузках копирсаюся, хочу роз’єднати крила, тільки куди там! Падаємо! У Туркестані один солдат із нашого полку послизнувся в горах і впав у провалля. На друзки розбився. Так то у прірву, а ми з неба падаємо! Дві плями тільки і залишиться! Ох, ваша благородь, ваша благородь!

Але ще з армії я привчений, що боротися треба до останнього. Як помреш, руки самі складуться, а до того – борися. Дивлюся я вниз і бачу, що там ліси. Дерева зелені. І серед тих дерев щось там виблискує. Озеро!

– Вода, ваша благородь! – кричу. Бо бачу, що ми прямісінько в те озеро падаємо.

– Вода? – не розуміє Мельников.

– Струнко! – волаю я йому, і він, як справжній служака, хоч дивується, а витягується у фрунт. Я теж. У такому вигляді і врізаємося у воду. Ох і удар, наче тисяча двірників лопатами своїми по сраці пригостила. Розрізаю воду, на глибину йду, коли смикає мене щось. То крила наші, до яких ми прив’язані, у воді гальмують і зупиняють нас. Глибоко ми, аж у вухах тисне, починаю випливати, але яке там плисти, коли мотузки з крил сповили мене, наче немовля у люльці. Тут уже дихати треба, а як дихати, коли я під водою? Кручуся у мотузках, наче муха в окропі, вирватися не можу. Мабуть би там і загинув, коли щось як різоне мене. Дивлюся, а то їх благородь! Без мотузок і з ножакою в руці! Мене звільнив і штовхнув до поверхні. Давай ми гребти. Груди вже аж розриває, у голові паморочиться, але не можна рота відкривати.

Коли нарешті випірнули. Як давай повітря хапати, наче то амброзія яка. Амброзія – це такий райський харч, яким раніше героїв усяких годували. Я в лубках про нього читав, що смакота неймовірна, ну наче майонез. А майонез – це сметана така хранцюзька, смачна, зараза, та ситна.

Ото плаваємо і дихаємо, дихаємо, дихаємо, наче перед смертю.

– Живі! Ваню! Живі! – кричить нарешті їх благородь. Аж у губи розцілував. Кричить, сміється, потім на мене дивиться.

– Ваню, ти чого?

А я чого? Я-то теж радів, коли дивлюся, наче колода якась до їх благороді зі спини підпливає. Ну, колода і колода, чорна якась, то й що? Але ж колода та якось занадто швидко плаває. І на колоді тій два равлики сидять, на очі схожі. На хижі такі очі.

– Ваню, та що з тобою? – кричить Мельников.

А я у нього ніж беру з руки. Колода все ближче.

– Ваню? – нічого не розуміє їх благородь. Я його відштовхую і бачу, як колода вже поруч і пащу відкрила, таку величезну, що туди не те що людина, а і корова влізе. Ото в ту пащу я й пірнув різко. Аж по саму горлянку. Воно давай мене щелепами стискати, та тільки ж для цього розгін потрібен, щоб аж клацнули, а тут який розгін, коли я всю пащу зайняв, а ще ножем у горлянку б’ю. Ох забилася істота, ковтати хотіла, потім хоча б виплюнути, а я все її ножем ізсередини чикрижу. Коли щелепи ослабли, виліз я з чудовиська і до поверхні поплив. Випірнув.

– Ваню! – знову їх благородь кричить. – Ваню! Де чудовисько?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x