Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Три-нуль! І знаєте, Маріє, тільки-но люди почують, що ми Рейтаровських… чи як їх там - Баринових у капезе зачинили, то одразу свідки з’являться! Мовляв: пригадав, як на власні очі бачив підозрілу машину, до якої водій запихав людину, підозріло схожу на мертву.

- Еге ж! А не повідомив одразу, бо подумав, що то кум кума п’яного додому везе. Щоб ви знали - найлегше казати правду про те, до чого сам не причетний.

- Здається, зрозумів хід ваших думок. Але чому вас осінило, що поховання мало статися саме сьогодні? Ви ж не сказали: пошукай. Ви сказали: подивись, чи нікого не ховають.

- Спочатку про те, чому поховають, а вже потім - чому саме сьогодні. Дивіться: я за своїм Олексою давно спостерігаю. Як у нього щось не виходить, по службі, то він полається, побурчить, на вас поскаржиться - і починає все спочатку. І то не він один, то ви всі у міліції такі. І не лише я це знаю. Той, хто заховав мертвого Панченка до моргу, розумів, що так щастить, як із тим дзвінком, лише раз. Вдруге ніхто дзвонити не буде. Прийдуть і обнишпорять усі куточки. І з документами звірять. Вихід один - пошвидше прикопати. Та так, щоб люди не бачили. А коли? Морг у нас міжрайонний, щодня з ранку до вечора то привозять, то забирають. Крім одного-єдиного дня.

Я навмисне хвилинку помовчала, дочекалася, доки Діденко вигукне: Маріє, не сотайте жили, кажіть! І тоді пояснила, як пояснював би батюшка останньому на селі атеїстові:

- На Йордан! Свято з Двунадесяти головних. Ніяких похоронів і панахид! Тож ніхто під ногами не плутатиметься і зайвих питань не підкидатиме. І на цвинтарі порожньо, бо всі коло ополонок - воду хрестять.

- Ваша перемога в силу явної переваги! А Рейтаровські? Ви їх теж із самого початку підозрювали?

- Ні, отут уже моєму свекрові дякувати треба. А я би старшого нізащо не пізнала, бо бачила лише раз у житті, та й то дуже давно. Але спасибі кумі, котра мене вчора ввечері прогулятися вивела. Ми на женишка, Вадіка нарвалися. Я тоді ще не знала, чий він синок, але зрозуміла, чому він майбутній тещі не подобається. По-перше, п’яний до машини сідав, та ще й за кермо, а по-друге, ляпнув таке, що мене зачепило: як когось зіб’ю, то батя знову прикопає. Звернули увагу? Знову! От недаремно у Вікторії до нього душа не лежала.

Діденко вхопився за голову:

- То це що виходить? У вас уся сімейка - детективи?

- У нас родина - нормальні люди.

- Ага… підрозділ сімейної міліції на чолі з Шерифом. Слухайте, вас треба в кіно показувати.

- Можна без кіно і навіть без телебачення.

Отут у двері кабінету постукали і увійшов, як я зрозуміла, автоексперт. Тверезий і заклопотаний.

- Ну що - ситуація така: реальних доказів, як кіт наплакав. Самі лише опосередковані. Сліди протектора найкраще читаються на одязі, а його, як я зрозумів, зняли, знищили і підмінили іншим. На бампері і капоті є сліди рихтування. В одному місці зафарбовано. Але - самі розумієте - підозрюваний скаже, що це він ще минулого місяця з вантажівкою поцілувався, а де саме ремонтував - не пригадує.

- Ну хоч якась ниточка реальна є?

- Ниточка є. У прямому розумінні. Ось вона.

І він поклав на стіл уривочок грубої нитки у прозорому пакетику.

- Зачепилася знизу за днище, та ще й у такому місці, що ми ледве роздивилися. З ями добре підсвітили, тільки тоді помітили. Але до чого її прив’язати?

Чи хотіла я цього, чи ні, але отут справді відчула себе детективом:

- Є до чого прив’язати. Другий кінець цієї ниточки до Панченкового двору тягнеться. Та не дивіться ви на мене так, я з глузду не з’їхала. Це собача шерсть. У нас у селі з неї светри в’яжуть. Донька Семена Григоровича теж батькові сплела - із шерсті їхнього ж кунделя. Він у тому светрі якраз і був на поминках. Залишається під’їхати у Великі Колоди, посмикати песика за хвоста - і маєте свій прямий доказ. Я так розумію - головний.

Підполковник Діденко встав, перевірив, чи застібнуті всі ґудзики на його кітелі і урочисто проголосив:

- Маріє, якщо ви зараз додому поїдете на маршрутці, а не моєю машиною, то я напишу рапорт аби мене звільнили з роботи за профнепридатність, а весь кримінальний розшук розігнали по тій же статті. Велике спасибі! З нас належить! Скажіть тільки - де і коли.

- І вам спасибі. Приїду в село, як велика пані. Не забудьте тільки мигавку і сирену увімкнути.

Я прекрасно розуміла, що машину посилають у село не задля мого гонору, а щоби справді поскубти панченківського кунделя. Але піти отак просто - не випадало.

- Маю ще одне питання: що таке “півняра”?