Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Так. Але не хотів би я бачити таке гарне видовище щодня.

— Я теж, — охоче погодився. — Але який у небіжчиці щасливий вигляд! Як ніколи за життя!

— Я це також завважив, — мовив Кленсі, знесилено сідаючи на краєчок ліжка. — Знаєте, у мене, здається, знову галюцинація. Як по-вашому, їх тут дві чи вона одна?

— Звісно, одна, — впевнено відповів я.

— Так я й думав, — простогнав він жалібно. — Я, мабуть, надто перевтомився.

— То відпочиньте десь у тихому куточку.

— Атож… справді… Тільки тут і тихих куточків немає, — відповів він і поволікся до дверей.

Я повернувся якраз вчасно, щоб побачити, як Аріам втілюється в Майру.

— Страшенно радий, що все це нарешті скінчилося — вдоволено промовив я, втираючи спітніле обличчя.

Майра сіла.

— Почекай мене в коридорі. За кілька хвилин я вийду.

— Не треба, щоб вони бачили тебе, — сказав я, виходячи. Кленсі, скорчившись, сидів на стільці.

Його підлеглі дивилися на нього, нічого не розуміючи.

— Не чіпайте його, — порадив я агентам. — Він зараз геть занурений у розумову діяльність.

Я пройшов у кінець коридора і зупинився, чекаючи на Майру. Через кілька хвилин знайомий голос шепнув:

— Ходімо.

Ми приїхали до моргу за чверть до дванадцятої. Нас зустрів худий стариган з густими вусами і густою мережею синіх прожилок на хижому носі.

— Чого вам треба? — неприязно поцікавився він.

— Тут є труп, на який мені хотілося б глянути, — сказав я, показуючи своє журналістське посвідчення. — Прізвище небіжчика — Ансель, Дон Ансель.

Старий зневажливим жестом відштовхнув посвідчення.

— Приходьте завтра! — І встромив носа в газету.

— Хвилинку! Мені треба бачити того чоловіка негайно.

Сторож суворо втупився в мене поверх окулярів.

— Забирайтеся! — пробурчав він. — У такий час туди не ходять.

Я повернуся до Майри й з досадою промовив:

— Ще один приємний і послужливий суб'єкт. Придумай щось. Часу обмаль.

— Я пішла, — сказала Майра і розтанула.

На тому місці, де вона стояла, лишилася купка одягу з капелюшком нагорі, а поряд — пара черевичків.

Я закурив і став з цікавістю спостерігати реакцію сторожа. Він повільно підвівся і осклілими очима втупився в одяг.

— Цікаво, як це жінки так уміють прикрашати себе одягом, — недбало зауважив я. — Трохи шовку тут, трохи — там. І ось будь ласка…

Сторож відкашлявся і прошепотів:

— Де вона?

— У морзі, звичайно! Але скоро вернеться.

Він видав якийсь звук і звалився за свою конторку. Дивовижна для такого віку реакція.

Я обійшов конторку, наміряючись увійти в морг. Та сходами до мене вже біг, спотикаючись, сам Ансель.

Я кинувся йому назустріч, обняв і закричав:

— Доне! Який я радий бачити вас знову!

— Подбай про нього, поки я одягатимусь, — сказала Майра. — Він ще не зовсім прийшов до тями.

— Та й не дивно, — зауважив Дон, міцно потискаючи мені руку. — Я пережив дуже важкі години.

Сторож, який лежав за конторкою, ворухнувся, підвів голову і вражено подивився на нас.

— Цей труп не буде вам більше надокучати, — сказав я радісно. — Я запросив його на вечерю.

Майра одяглася вмить і взяла Анселя під руку.

— Ходімо, Доне. Тут не дуже весело.

Побачивши, що ми йдемо до дверей, сторож зітхнув і знову звалився на підлогу.

Не бачу причин, з яких мені варто було б затримувати вашу увагу й далі. Дійшовши до цієї частини моєї оповіді, ви, певне, вирішили те саме, що й Маддокс, який так нічому й не повірив і, якби я лишився в Нью-Йорку, запроторив би мене до божевільні.

Хочу лише зауважити на прощання, що в житті повсякчас відбуваються дивні речі. Я зовсім не наполягаю, щоб ви вірили в усе почуте й прочитане, але звичка завжди в усьому сумніватися робить людське існування нудним і похмурим.

Було дуже приємно знову побачити Дона Анселя, не менш приємно — Майру без Аріам і знати, що вона більше не злетить у повітря й не зникне. Вона цілком звірилася на мене, і я був щасливий узяти її з усією чорною магією на додачу.

Визволити Богля було не важко: Саммерс страшенно радів, що затримав банду Крюгера, і не зміг відмовити нам у проханні.

Не можу завершити цю історію, не розповівши про дальші пригоді Віскі.

Фараони врятували його й привели до карної поліції. Опівночі ми втрьох прибігли туди й побачили дивовижну картину. Пес намагався вкусити здоровенного мексіканця, що невідь-звідки узявся в приміщенні.

Мексіканець був такий лютий, що полісмени зразу ж запідозрили щось недобре і взяли його під нагляд до нашого приходу. Легко уявити собі наші почуття, коли ми побачили перед собою Пабло.