Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Пеппі стояв, заклавши руки за спину, і курив сигарету. Капелюх його був зсунутий на потилицю. Він дивився на Лу, який морочився із сейфом.

Я так само попід стіною подавсь назад до Віскі, та раптом побачив на столі забутий кимось репортерський фотоапарат.

Я взяв його і вийшов у коридор.

Віскі нервово спитав:

— Що там діється?

— Пеппі і його банда намагаються відкрити сейф. Треба сфотографувати їх за роботою. Якщо пощастить, Пеппі буде в наших руках.

— Невже ви думаєте, що після того вони дадуть вам піти?

— Звісно, ні. І тоді у гру вступиш ти!

— Вони вже пробували мене прикінчити, — буркнув Віскі. — І я волів би не встрявати в цю справу.

— Ну годі! Тільки-но зроблю знімок, я віддам плівку тобі. Я затримаю їх, і ти матимеш змогу втекти. Поки знімок у нас, вони не насміляться заподіяти мені щось лихе.

— Це ви так вважаєте. А Пеппі може розважити інакше. Я теж цього побоювався, але іншої ради не мав.

— З плівкою мчи щодуху до міс Гаршт. Якщо я не прийду через годину, віддай плівку Саммерсу.

Віскі занепокоївся.

— Надійнішого способу немає? Цей надто вже схожий на героїчне самовбивство.

Я похитав головою.

— Іншого способу зв'язати Пеппі руки я не бачу. Чекай мене в ліфті.

— Ну що ж, хай так, — озвався Віскі, заходячи до ліфта. — Бажаю успіху!

Я підготував апарат і вернувся до кабінету.

Пеппі сварив Лу.

— Скільки можна длубатися? Стовбичимо тут уже двадцять хвилин!

— Ще хвилинку, шефе, — примовляв Лу, припавши до сейфа вухом. — Без терпіння і спокою сейфа не відкриєш.

Пеппі зітхнув, замовк і схилився над ним. Така композиція мені сподобалась.

Я просунув апарат у дверну шпарину і голосно сказав:

— Увага! Зараз вилетить пташка!

Вони повернулись, і я клацнув затвором. Потім прожогом кинувся в коридор, з гуркотом захряснувши двері. Віскі, мов заворожений, дивився, як я витягаю з апарата плівку.

— Прийміть і розпишіться, — сказав я.

Віскі обережно затис касету в зубах.

Я натиснув кнопку ззовні, і двері зачинились. Цієї миті з кімнати вискочили Пеппі і Лу.

Здоровило вихопив револьвер.

— Ану стій! — наказав він, тримаючи мене на прицілі.

Я підняв руки, не випускаючи апарата.

Пеппі підскочив до мене, з лютим гарчанням схопив апарат, похапцем оглянув і пожбурив на підлогу.

— Де плівка?

— Уже в дорозі, добродію… І не треба поспіху! Бережіть патрони! — квапливо додав я, побоюючись, щоб Лу зопалу не стрельнув. — Ця фотка може завдати чимало прикрощів тому, хто не дуже поступливий.

— У кого плівка?! — ревнув Пеппі.

— Не треба нескромних запитань. Вона в того, хто знається на цій справі.

— Он як ти заговорив! — глузливо й люто гаркнув Пеппі. — Треба бути божевільним, щоб грати зі мною в такі ігри.

— Замочити його? — діловито поцікавився Лу.

— Ану йди сюди. — Пеппі показав мені на двері до кабінету. — Поговоримо.

Лу, тримаючи револьвера напоготові, делікатно пропустив мене вперед.

— Ну, — сказав Пеппі. — Чого ти хочеш?

— Насамперед хочу зробити заяву: якщо протягом години я не побачуся з одним давнім другом, плівка піде простісінько до шефа поліції.

— Де він живе, той твій друг? — спитав Пеппі.

— Не треба наївних запитань, — відповів я, вмощуючись на столі. — Слухай, Пеппі, ось яка штука: віддай мені Аріам, а я віддам тобі плівку.

Розмовляючи, я нишком оглядав стіл. У мене майнула думка, що десь там має бути кнопка тривоги.

Пеппі повернувся до Лу.

— Кінчай-но швидше з сейфом, а потім візьмемося до цього типа.

Настрій Пеппі мені аж ніяк не сподобався. Нарешті я вгледів кнопку і натис на неї.

Один з двох мовчазних гевалів затопив мені у вухо, та було вже пізно. По всьому будинку розляглося виття сирени.

Коли я підвівся, то побачив, що на мене насувається Лу.

— Облиш, — зупинив його аж білий від люті Пеппі. — Виведи його. Ушиваймося звідси.

Лу виштовхнув мене в коридор.

Коли ми спускалися в ліфті, Пеппі кинув з погрозою:

— Ти дуже пошкодуєш, що встромив носа не в свої справи. Ні його тон, ні лиховісний блиск очей мені не сподобались.

Біля бічного під'їзду стояла потужна закрита машина. Через кілька секунд ми мчали П'ятою авеню.

За всю дорогу ніхто не зронив і слова. Я весь час відчував, як мені в бік впирається ствол револьвера Лу. З виразу його обличчя я розумів, що він всадить у мене кулю при найменшій нагоді. Тому я намагався навіть не робити різких порухів.

Коли ми приїхали до Пеппі, Лу відвів мене до вітальні. Там нас зустрів управитель.