Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Ця справа таки буде остання, якщо ви примусите поважних дам робити стриптиз. Ви хоч знаєте, що місіс Саммерс — теж клієнтка цієї крамниці?

— Та замовкніть ви! — загорлав Кленсі, аж на виду змінившись. Залякати його не вдалося. — Ви хочете, щоб вона від нас вислизнула, еге ж? Так от, вона від нас не вислизне!

Я знизав плечима.

— Хочу… не хочу… Шуруйте. А я через тиждень вип'ю з приводу вашого звільнення.

Кленсі повернувся до завідувача.

— Примусьте всіх вийти! Вбивця ховається там!

Завідувач усе ще вагався. Проте зрештою мусив скоритись. Він шепнув щось двом продавщицям, і вони стали ходити від кабіни до кабіни.

За кілька хвилин перед Кленсі вишикувалося сім обурених напіводягнених жінок. Майри серед них не було.

Кленсі дивився на них з нестямним виглядом. Я тим часом придивлявся до манекенів. Одна з фігур була навдивовижу схожа на Майру. Я втупив у неї очі й дістав у відповідь жалібний погляд.

На Майрі була прегарна сукня, шарф і капелюшок, що приховував обличчя. Тільки уважно придивившись, можна було відрізнити її від манекенів.

— Відійди, — прошепотіла Майра. — Не дивись на мене.

— Не можу відвести очей, — тихенько відповів я. — У тебе такий чудовий вигляд… Ти не боїшся, люба?

— Ще й як… Прошу тебе, відійди.

Тут до мене підступила продавщиця.

— Доброго дня, — сказала вона.

Я подивився на неї з цікавістю. Вона була руда. Мені подобаються руденькі, особливо коли очі в них зелені, а форми досить виразні, як у цієї. Я відповів на привітання й трохи підняв капелюха.

— Якщо ви хочете купити цю сукню, — усміхаючись мовила руда, — я радо вам допоможу.

З побіжного погляду на Кленсі я зрозумів, що інспектор і досі вгамовує розлючених клієнток.

— Та майнула була така думка, — обережно відповів я. — Тільки не маю кого загорнути в цю упаковку.

— Через це не варто засмучуватись, — сказала продавщиця, підходячи ближче. — Набагато гірше, коли дівчат більше, ніж суконь.

— Не поділяю вашого погляду. Я великий любитель усього природного. — Руденька подобалася мені дедалі більше. — Може, нам зустрітися найближчим часом? — запропонував я самовпевнено.

— Вашу пропозицію розглянемо пізніше. А зараз займемося сукнею. Як ви гадаєте, мені вона личитиме? Вона така нарядна!

— Я не певен, що хочу бачити вас надміру вдягненою. Радше навпаки.

— Мені не подобаються такі розмови, коли я на роботі.

— Тоді зустрінемося десь-інде, де нам не заважатиме ваша професійна вразливість.

— Хочете, я приміряю цю сукню на себе? — наполягала вона. — Вона мені дуже до вподоби.

— Колись іншим разом, — відповів я, починаючи непокоїтись, що надто метка продавщиця доторкнеться до Майри.

— Вона така гарна! — з жалем промовила вона й раптом простягла руку до сукні.

Я нервово схопив її руку і, повернувши долонею догори, квапливо запропонував:

— Дозвольте подивитися на ваші лінії. Свого часу я цікавився хіромантією.

— Якщо ви не заберете нічого, крім руки, то будь ласка. — Руда кокетно всміхнулася мені. Одначе очі її весь час косували на Майру, і в погляді раз у раз спалахувала тривога.

— Подивіться, у цього манекена майже людський вигляд!

— Еге ж, — погодився я і поплескав Майру по стегну. — Чого тільки не роблять тепер з пап'є-маше!

Я й далі тримав продавщицю за руку, і мало-помалу вона заспокоїлась.

Краєчком ока я помітив, що Майра ворухнулася. Не міняючи положення, вона піднялася над підлогою сантиметрів на тридцять. На лобі в мене виступили краплі холодного поту.

Продавщиця стояла тепер спиною до Майри і нічого не помічала. Я поклав руку на Майрине плече й опустив її на підставку.

— Ви справді можете читати по лініях руки? — і далі кокетувала руденька.

— Так… — Я не спускав з ока Майру й дав волю язику молоти що завгодно. — Хоча досі я читав тільки минуле. Але через тиждень я, може, розкажу й про майбутнє. Атож, про майбутнє…

Я на секунду відпустив Майру. Вона знову піднялась у повітря, і мені довелося поспіхом повертати її на місце.

Руденька, щось запідозривши, захвилювалася.

— Я почекаю до наступного тижня. Минуле я й так знаю.

Я й далі намагався заговорити їй зуби.

— Вам справді подобається ця сукня?

Стримувати Майру ставало дедалі важче. Вона ще раз злетіла на кілька сантиметрів, перш ніж я встиг повернути її на підставку. Продавщиця із свистом втягла в себе повітря.

— Мені здалося, що манекен ворушиться, — злякано шепнула вона.

— Тут протяг, — нервово пояснив я, — а ці манекени такі легенькі.