Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Виберемо спокійну місцину — і на посадку, — запропонував я. — Не будемо збільшувати практику психіатра в цьому районі.

Ми виписали коло над рядом будинків, побачили безлюдний провулок і спустилися вниз. І лише опинившись на землі, помітили маленького дідка, що затишно влаштувався на порозі своєї домівки. Старий мовчки витріщився на нас. Нарешті він не втримався і спитав, помітно затинаючись:

— І ч-часто ви отак… розв-важаєтесь?

— Іноді. Коли особливо легко на душі. Нехай це вас не турбує: звичайний політ звичайних людей.

Дід покуйовдив бороду.

— Атож… Звичайний політ. Боюся, що не забуду цього аж до скону. — Він зайшов у дім і щільно зачинив двері.

Я всміхався.

— Можемо вважати себе щасливчиками. Вибралися з такої халепи!

Майра пильно подивилася на мене.

— Це правда, що ти освідчився тій нахабній блондинці?

— Але ж, серденько… Я думав, що нахабна блондинка — це ти! — відповів я квапливо. — Я ніколи б…

— Ти хочеш сказати, що я тебе на таке не надихаю, — підсумувала вона. — Може, це й правда.

І вона притулила свої уста до моїх.

— Освідчення лишається в силі, — сказав я по довгій хвилі. — Подумай над ним.

— Гаразд! — весело відповіла Майра. — Та головне зараз: роздобути для мене білизну. Пошукаймо відповідної крамниці.

— Нам треба квапитись, бо фараони…

— Я ж не можу дозволити собі розгулювати вулицею в такому непристойному вигляді, — заявила Майра з бундючністю світської дами. — Хай навіть для цього треба ризикнути — ризикнемо.

На виході з провулка я спіймав таксі. Коли ми відчинили дверцята й сіли, з-за рогу вискочив Віскі і стрибнув усередину перше, ніж машина рушила.

— Їдьте поки що прямо, а потім я скажу, де повернути, — відповів я на запитання водія.

Майра і Віскі не приховували своєї радості.

— Як же приємно знову вас бачити! — сказав пес, аж повискуючи від надміру почуттів. — Я вже думав, що ви обоє пропали!

— Я й сам так думав, — погодився я, беручи Майру за руку. — Наше щастя, голубонько, що ти вмієш літати.

— Ти ж знаєш, це не залежить від моєї волі, — відказала Майра. — Але ти відволікся на інше. Не забувай, що мені потрібна білизна. Без неї я наче неповноцінна.

— Про що це ви? — насторожився Віскі.

— Не гаймо часу на розмови. Нас розшукують! Може, якось обійдешся?

Майра кивнула головою.

— Ну гаразд. Але ти й уявити собі не можеш, як мені дошкуляє те, що я без…

Я квапливо перебив її:

— Треба вирішити, куди їхати.

— Вирішуй сам. — Майра стисла мою руку. — Я поїду куди захочеш.

— Передусім треба сховати тебе в надійному місці. А потім розшукати Аріам.

— Аріам? — здивовано перепитала Майра.

— Так називає себе твоя копія, люба. Якщо я знайду її, ти врятована.

— А де її шукати?

— Якби ж то я знав! Про це думатиму потім. Зараз головне — знайти схованку для тебе.

Тут я згадав про міс Гаршт.

— Стривай-но! Здається, придумав! — І попросив шофера зупинитись біля першого ж телефону.

Найближчий телефон, як виявилося, був у кав'ярні і до того ж зайнятий.

— Надовго там застрягла дама? — спитав я в бармена. — Мене чекає таксі. Дуже кваплюсь!

Бармен кисло посміхнувся.

— Має скоро закінчити. Вона там уже півгодини. Мабуть, усе повітря в будці видихала.

Той чоловік знав звичаї клієнтів: через кілька секунд дама повісила трубку. Я вскочив до кабіни й набрав номер «Рекордера». Мені відповіли, що міс Гаршт дуже зайнята — вона у містера Маддокса.

— Доведеться її звільнити. Зробіть їй таку послугу. Йдеться про дуже важливу для неї справу.

— Яку? — недовірливо спитав голос.

— У неї велика неприємність. Її батько застряг на даху.

— Я не можу турбувати містера Маддокса з такого нікчемного приводу. І відколи це містер Гаршт розгулює по дахах?

Хотів би я, щоб ця занудлива особа опинилася поруч. Вона б у мене покепкувала!

— Вас це не стосується. У нього паморочиться в голові, і він хоче негайно бачити свою дочку.

— Тільки-но вона звільниться, я пошлю її на дах, — пролунала суха відповідь, і трубку повісили.

Довелося вийти з кабіни по ще одну монету.

— Якщо ви зараз же не викличете міс Гаршт, я влаштую вам веселу ніч!

— Згодна. Давайте зустрінемося. Шкода тільки, що ночі тепер не надто ясні.

— А мені начхати! — гаркнув я.

— Я люблю точність. — З голосу я зрозумів, що телефоністка всміхається. — Сьогодні вас влаштовує? Бо завтра вже новий місяць. Думаю, для вас це буде не дуже вдало.