Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Якби не той старий дурень Ансель, ми б розійшлися по-доброму. Але він устряв не в своє діло, і я його прикінчила. Пеппі запевняє, що для електричного стільця фактів задосить. Я сховаюсь якомога надійніше, і знайдуть… тебе. Коли тебе покарають по заслузі, я зможу жити спокійно.

Тільки тепер Майра зрозуміла, в яку халепу вскочила. Вона жалібно й безпорадно дивилась на мене. Я люто затряс ланцюгом.

— Якби мені тільки позбутися цього капкана!

— І що б тоді? — холодно спитала Аріам. — Нічого! Це лише окремий прояв загальної боротьби добра і зла, боротьби, яка триватиме вічно. Я намагалась порозумітися з Майрою. Не вийшло. Набридло мені таке життя! Відтоді як познайомилася з вами, і жалюгідної шпильки ніде не поцупила. А жити на що? Ото я й покинула її, щоб забрати винагороду. Тепер грошенята надійно сховані. А Майра, бач, відмовлялась: ой-ой-ой, нечесно це. Ха-ха!

На думку про сховані гроші очі Аріам переможно заблищали. Вона заклала руки за спину і вдоволено повела плечима.

— Ти ще не передумав одружитися зі мною? — запитала мене з пустотливою усмішкою.

— Знайте, він любить мене, ница ви істото! — крикнула Майра, перше ніж я встиг розтулити рот.

Аріам зневажливо махнула рукою.

— Ти так думаєш? Освідчився він мені! Хіба ні, любий? Я не знав, що відповісти.

— Годі, — сказала Майра з погрозою в голосі. — Даремно ви думаєте, що я дозволю вам узяти над ним владу. Ви вже накоїли досить. Я відведу вас до поліції. Нехай вони вибирають між нами.

Аріам занепокоїлась.

— Е ні, дівчино! — випалила вона, підхоплюючись з ліжка. — Так діла не буде! — І квапливо рушила до дверей.

— Зупини її! — крикнув я. — Не дай піти!

Майра кинулася за нею, та було вже пізно. В ту мить, коли Аріам вибігла, до кімнати влетів Лу Келлі. Ситуація склалася критична.

Я щосили штовхнув стіл на Лу. Майра злетіла під стелю.

Від струсу механізм диявольського пристрою спрацював. Коліщата із скреготом обернулись, і наручник розкрився. Я встиг вивільнити руку вчасно — треба було відбивати напад Лу.

Він завдав мені такого удару по голові, що я прикусив язик. Та несподівано для мене Лу позадкував. Майра вчепилась у чуприну негідника і тягла з несамовитою силою. Лу закрутив головою, намагаючись побачити напасника. Він не міг і припустити, що напад стався згори.

Я скористався миттєвою розгубленістю бандита і вгатив йому по тулубу. Спогад про рану, якої він заподіяв Віскі, додав мені сили. Лу заточився, голова його задерлась, і він з жахом побачив дівчину, яка літала над ним. Я вдарив ще раз — це був чудовий свінг.

Лу дико вищирився і з гуркотом упав на підлогу.

— Високий клас, — похвалив я сам себе, розтираючи кісточки пальців. — А тепер мерщій даємо драла.

Я взяв Майру за руку і обережно потяг униз. Вона була легенька, як піринка. У мене потеплішало на серці.

— А та, друга, втекла, — сказала Майра ображено, мов дитина.

Вона висіла за кілька сантиметрів від підлоги й довірливо дивилася на мене.

— Хай це тебе не хвилює. Головне — я знайшов тебе, і ми знову разом! Це вже дещо!

Ми ступили до дверей і раптом почули на сходах звуки важкої ходи.

— Мерщій до вікна! — скомандувала Майра.

Я відпустив її і підбіг до вікна. Майра, звільнившись, злетіла вгору й скрикнула:

— Ой! Я вдарилась!

Я навіть не зреагував. Мій погляд був прикутий до бруківки за десять метрів під нами. Як туди дістатися, не скрутивши в'язи?

— Надто високо! — мовив я сам до себе. — Що тепер робити?

Тим часом Майра плавно вилетіла у вікно й застигла в повітрі. Моторошно було бачити її на такій висоті.

Внизу зібралася невелика юрба. Двоє вчепились один одному у вилоги, ніби наготувавшись до бійки, і заціпеніло дивилися на Майру. Якась огрядна жінка зненацька вирвалася з юрби і з диким виттям, не розбираючи дороги, помчала геть.

— Не стій бовваном, — нетерпляче мовила Майра. — Дай руку. Ти не впадеш, не бійся.

— Що? Ти хочеш…

За моєю спиною з гуркотом розчинилися двері, і Майра вхопила мене за руку. Я заплющив очі й покірливо дав витягти себе в страшну порожнечу.

Майра тримала мене міцно. Здавалося, ми летимо дуже швидко. Я несміливо розплющив очі. Ми пролітали над якимись дахами. Будинок Баксі лишився далеко позаду.

— Подобається? — з усмішкою спитала Майра, тримаючи мене чіпко, немов свою здобич.

— Добре, що я в тобі певен. А то збожеволів би в перші ж секунди польоту.

Ми швидко пролетіли над велелюдною вулицею. Якийсь гультіпака помітив нас і з жахом заплющив очі. Я подумав, що тепер він до кінця днів своїх сахатиметься пляшки.