Ю Несбьо - Син

– Не знаю, я ніколи не сідав за кермо.

– Ніколи? Справді?

Він стенув плечима.

– Як сумно, – сказала вона.

– Сумно?

– Ніщо не може зрівнятися з поїздкою кабріолетом у сонячний день, з опущеним капотом.

– Навіть для…

– Так, навіть для наркомана, – засміялась вона. – Більшого кайфу немає, повір мені.

– Тоді, сподіваюсь, ти коли-небудь покажеш мені.

– Охоче, – сказала вона. – Хоч би й зараз. Як ти на це дивишся?

Вона побачила легке здивування в його погляді. Вона бовкнула не обдумавши, спонтанно. Вона знала, що всі навколо дивляться на них. То й що? Вона, траплялось, годинами сиділа з іншими мешканцями Центру, обговорюючи їхні особисті проблеми, і ніхто нічого такого не думав, – навпаки, це частина її роботи. А сьогодні її вихідний, і вона могла згаяти його так, як їй заманеться.

– Чудово, – відповів Стіґ.

– У мене є лише три-чотири години, – сказала Марта, усвідомлюючи, що в її голосі мають вчуватись нотки тривоги.

Може, в глибині душі вона вже передумала?

– Скільки є, – сказав він. – На урок водіння. Має бути цікаво.

– Я знаю підходяще місце. Ходімо.

Коли вони виходили, Марта відчула, що всі на них дивляться.

Стіґ настільки зосередився на водінні, що Марта не могла втриматись від сміху. Міцно вчепившись у кермо і нахилившись уперед, він робив нестерпно повільні великі кола навкруг автостоянки в Окерні, де у вихідні не було ні душі.

– Добре, – похвалила вона. – Тепер спробуй їздити вісімкою.

Він зробив, як вона сказала, і трохи додав газу, але щойно обороти збільшились, інстинктивно зняв ногу з педалі газу.

– Вчора приходили з поліції, – сказала Марта. – Хотіли дізнатись, чи ми роздавали останнім часом кросівки. Їх це цікавить у зв’язку з убивством Іверсен, якщо ти в курсі.

– Так, я про це читав, – підтвердив він.

Марта подивилася на нього. Їй подобалося, що він читає. Більшість їхньої публіки ніколи нічого не читали, не стежили за новинами, не знали, хто в країні прем’єр-міністр, або що означає 9/11 [25]. Натомість вони могли сказати з точністю до крони, почому де амфетаміни, де яка чистота героїну і який відсоток активних інгредієнтів у будь-якому новому фармацевтичному продукті.

– До речі, про Іверсенів… Хіба не так звали чоловіка, що мав тобі допомогти з влаштуванням на роботу?

– Так. Я до нього звертався, але він нині нічого не може запропонувати.

– Ох, прикро.

– Так, але я не опускатиму руки, у мене є інші імена у списку.

– Чудово! Ти маєш цілий список?

– Так, маю.

– Повчимось перемикати передачі?

За дві години по тому вони мчали по Моссевейєн. Марта була за кермом. З одного боку від шляху виблискували на сонці води Осло-фіорду. Стіґ виявився здібним учнем. Спершу не все ладналося з перемиканням передач і зчепленням, але щойно вони розв’язали цю проблему, він неначе запрограмував свій мозок на ефективні дії, безпомилково повторив їх і засвоїв на рівні автоматизму. Після трьох спроб він навчився рушати під гору без застосування ручного гальма. А щойно зрозумівши геометрію паралельного паркування, він уже виконував цей маневр зі спритністю, що викликала у неї мало не ревнощі.

– Що це?

– Depeche Mode, – сказав він. – Тобі подобається?

Вона послухала композицію, в якій подвійний вокал поєднувався з механічним ритмом.

– Так, – сказала вона, посилюючи гучність програвача компакт-дисків. – Це звучить дуже… по-англійськи.

– Це правда. А що ще ти про них сказала б?

– Гм. Радісна дистопія. Таке враження, що вони не сприймають свою власну депресію по-справжньому серйозно, якщо ти розумієш, що я маю на увазі.

Він розсміявся.

– Я розумію, що ти маєш на увазі.

За кілька хвилин вона повернула з автомагістралі у бік Несодтангена [26]. Шосе тут звужувалось, шляховий рух був не такий щільний. Вона притиснула машину до узбіччя і зупинилась.

– Ти готовий до реального випробування?

Він кивнув.

– Так, я готовий до реального випробування.

Пристрасть, з якою він відповів, навела її на думку, що він говорить про щось більше, ніж просто керування автомобілем. Вони вийшли з машини і помінялись місцями. Вона дивилася, як він нахилився до керма і спрямував перед собою зосереджений погляд. Він натиснув педаль зчеплення й увімкнув передачу. Поволі, обережно й нерішуче натиснув на акселератор.

– Дзеркало, – нагадала вона, сама перевіряючи задній огляд.

– Позаду вільно, – сказав він.

– Поворотник.

Він клацнув вимикачем повороту, пробурмотів «увімкнув» і обережно відпустив педаль зчеплення.