Ю Несбьо - Син

– Паняй! Ходу!

Симон зумів швидко перевернутись і наставив пістолет на чоловіка, але той уже й сам упав на коліна і заклав руки за голову на знак повної капітуляції. Мотор запустився на таких високих обертах, що колеса завищали, здираючи гуму об асфальт. Симон крутнувся на інший бік і встиг побачити голови в кабіні: дівчат явно ховали у самому фургоні.

– Стій! Поліція!

Симон спробував звестись на ноги, але різкий пекучий біль перешкодив йому – мерзотник, мабуть, зламав йому ребро. І перш ніж Симон зміг націлити свій пістолет, фургон уже вилітав із закапелка. Нехай йому грець!

Бабахнуло, і почувся брязкіт розбитого скла.

Верескнув різко зупинений мотор.

– Стій, де стоїш! – наказав Симон і застогнав.

Він підвівся і похитуючись вийшов з дверей.

Фургон зупинився. Зсередини долинали зойки і шалений гавкіт.

Але в пам’яті Симона закарбувалася з тієї ночі картина в кабіні фургона і сцена безпосередньо перед нею. Карі Адель у довгому чорному шкіряному пальті стояла в світлі фар фургона, який тепер залишився без вітрового скла. Приклад карабіна надійно упирався в її плече, одна рука була ще пальцем на спусковому гачку, а інша підтримувала ствол, з якого ще тягнувся димок.

Симон підійшов до кабіни фургона і відчинив двері з боку водія.

– Поліція!

Водій не відповів. Він непорушно дивився просто перед себе, схоже, перебуваючи в шоку, а з лоба йому капала кров. Його стегна були засипані битим склом. Незважаючи на біль у боці, Симон витяг водія з кабіни і поклав на землю.

– Пикою в асфальт і руки за голову! Хутко!

Він обійшов фургон і зробив те саме з отетерілим чоловіком, що був на пасажирському сидінні.

Симон і Карі підійшли до бокових розсувних дверей фургона. Зсередини долинало собаче скавучання і гавкіт. Симон схопив ручку дверей, і Карі стала перед ним з карабіном напереваги.

– Схоже, тварюка чимала, – сказав Симон. – Може, варто зробити ще один крок назад?

Вона кивнула і зробила так, як він радив. Тоді він рвонув двері.

З фургона вискочило біле чудовисько і з роззявленою пащею стрибнуло просто на Карі. Це сталося так блискавично, що вона не мала шансу застосувати свою зброю. Пес ляпнувся на землю перед нею і завмер бездиханний.

Симон ошелешено глянув на свою руку з пістолетом, що курився.

– Дякую, – сказала Карі.

Вони повернулись назад до фургона. Зсередини на них дивились кілька пар переляканих широко розплющених очей.

– Поліція, – сказав Симон.

І, побачивши з виразу очей, що ця інформація не розцінюється, як беззастережно добра новина, додав:

– Добра поліція. Ми – на вашому боці.

Потім він дістав мобільний телефон і набрав номер. Приклав мобільний до вуха і подивився на Карі.

– Ти не могла б зателефонувати у відділок і попросити їх, щоб надіслали дві-три патрульні машини?

– А ти куди дзвониш?

– У ЗМІ.

Над Енерхауґеном уже займався світанок, а репортери й досі розпитували та фотографували визволених бранок, яким видали шерстяні ковдри і чай, який Карі заварила на кухні. Троє з репортерів не відступали від Симона, сподіваючись витягти з нього більше подробиць.

– Ні, ми не знаємо, чи хтось іще стоїть за цим злочином, крім тих осіб, що ми їх заарештували цієї ночі, – повторив Симон. – Так, ви правильно зрозуміли, що рейд за цією адресою був здійснений нами за інформацією з анонімного джерела.

– Ви неодмінно мусили вбити невинну тварину? – запитала жінка-журналіст, киваючи в бік мертвого пса, якого Карі накрила ковдрою з будинку.

– Він кинувся на нас, – сказав Симон.

– Пф, кинувся! – пирхнула вона. – Двоє дорослих проти одного песика? Невже б ви не знайшли способу угамувати його?

– Загибель живої істоти – це завжди сумно, – сказав Симон, усвідомлюючи, що говорить не те, що слід, але нездатний зупинитися, раз почавши, – але з огляду на те, що середня тривалість життя собаки зворотно пропорційна його розмірам, ви можете переконатися – якщо зазирнете під ковдру, – що цьому собаці, так чи інак, недовго залишалося жити.

Сталсберґ, старший репортер поліційної хроніки, якому першому зателефонував Симон, посміхнувся.

На пагорб неподалік виїхав позашляховик поліції і припаркувався позаду патрульної машини, на якій, діючи Симону на нерви, досі блимав синій маячок на даху.

– Але замість того, щоб повторно ставити мені ті самі запитання, я пропонував би вам побалакати з начальником поліції.

Симон кивнув у бік позашляховика, і журналісти обернулися в той бік. З джипа вийшов високий стрункий чоловік із зачесаним назад ріденьким волоссям, у прямокутних окулярах без оправи. Він випростався і здивовано подивився на журналістів, що швидко попрямували до нього.