Ю Несбьо - Син

– Вітаємо з успішними арештами, комісаре Парр, – почав Сталсберґ. – Чи не моли б ви прокоментувати операцію, що видається певним прогресом у розв’язанні проблеми з торгівлею людьми? Чи можна назвати це проривом?

Симон склав руки на грудях і зустрівся очима з крижаним поглядом Понтія Парра. Той кивнув майже непомітно, тоді перевів погляд на репортера, який поставив запитання.

– Це, поза сумнівом, серйозний крок у боротьбі поліції проти торгівлі людьми. До цього випадку ми завжди підкреслювали, що питанню надаватиметься пріоритет, і, як ви можете бачити на власні очі, дотримання пріоритетності дало відповідні наслідки. Таким чином, залишається привітати старшого інспектора Хефаса і його підлеглих.

Парр перехопив Симона, коли той повертався до своєї машини.

– Симоне, кат тебе забирай, ти що виробляєш?

Однією з рис свого старого друга, якої Симон ніколи не міг осягнути, було те, що голос його ніколи не змінював ні тональності, ні гучності. Сам Парр міг бути веселим або розлюченим, але характеристики його голосу залишались незмінними.

– Свою роботу. Ловлю злочинців.

Симон зупинився, заклав шматочок снусу за верхню губу і запропонував слоїк з тютюном Парру, який у відповідь лише очі закотив. Це був давній жарт, від якого Симон ніколи не втомлювався: Парр зроду не вживав снус і не викурив жодної цигарки в своєму житті.

– Я маю на увазі твою вихватку, – сказав Парр. – Ти знехтував прямим наказом не заходити в будинок за тією адресою, а потім покликав сюди всіх репортерів Осло. Навіщо?

Симон стенув плечима.

– Я подумав, що нам не завадить сприятливе висвітлення в пресі. До речі, репортери тут не всі, а тільки ті, хто працював у нічну зміну. І я дуже радий, що ми дійшли згоди щодо вирішальної ролі оцінки ситуації офіцером поліції на місці подій. Інакше ми не врятували б цих дівчаток – їх саме лаштувались перевозити в інше місце.

– Мене цікавить, до речі, як тобі стала відома ця адреса?

– Як я вже казав, із текстового повідомлення.

– Від?…

– Анонімне. Надійшло з телефону неконтрактного абонента.

– Його треба вистежити через телефонні компанії. Знайти того аноніма якомога швидше, щоб ми могли допитати його й отримати повнішу інформацію. Адже, коли не помиляюся, з тих, кого ви тут заарештували, ми не витягнемо ані слова.

– Он як?

– Вони дрібнота, Симоне. Вони знають, що велика риба з’їсть їх, якщо не триматимуть язика за зубами. А нам саме велика рибина й потрібна, правда?

– Безперечно.

– Отож-бо… Слухай, Симоне, ти мене знаєш, і ти знаєш, що часом я можу бути надміру впевненим у своїй непохибності, і…

– …і?

Парр відкашлявся. Розгойдувався назад і вперед на п’ятах, наче готуючись до зльоту.

– …і твоя оцінка ситуації сьогодні вночі виявилась правильнішою за мою. Все дуже просто. І це буде враховано на черговій переатестації.

– Дякую, Понтію, але я вийду на пенсію задовго до своєї чергової переатестації.

– Це правда, – посміхнувся Парр. – Однак ти блискучий полісмен, Симоне. І завжди ним був.

– Це теж правда, – сказав Симон.

– Як Ельзе?

– Дякую, добре. Чи…

– То як?

Симон зітхнув.

– Більш-менш. Поговоримо про це якось іншим разом. Спати?

Парр кивнув.

– Спати.

Він поплескав Симона по плечу, повернувся і пішов до свого джипа. Симон подивився йому вслід. Зігнув гачком вказівний палець і витягнув з-під губи снус. Тютюн більше не смакував йому.

Була сьома ранку, коли Симон узявся до роботи. Він спромігся на дві з половиною години сну, завдяки півтори чашки кави і половинці таблетки від головного болю. Деякі люди здатні виживати на дуже невеликій тривалості сну. Симон до них не належав.

А от Карі, схоже, належала. Вигляд у неї був на диво бадьорий, коли вона підійшла до нього.

– Що чути? – спитав Симон, важко падаючи в своє крісло і розпечатуючи коричневий конверт, що чекав на нього на столі.

– Жоден з трьох чоловіків, яких ми заарештували минулої ночі, не дав ніяких свідчень, – доповіла Карі. – Взагалі – жодного слова. Вони навіть відмовились назвати свої прізвища.

– Славні хлоп’ята. А ми їх знаємо?

– Авжеж. Їх упізнав таємний агент. Усі троє мають попередні судимості. Їхній адвокат нагодився посеред ночі, без виклику, і перервав наші спроби що-небудь витягти з них. Пан на ім’я Ейнар Харнес. Мені вдалося простежити мобільний телефон, з якого надіслав текстове повідомлення отой Син. Мобільний зареєстрований на Фіделя Лая. Володаря собачого розплідника. Він не відповідає на дзвінки, але сигнали базової станції показують, що він на своїй фермі. Ми надіслали туди дві патрульні машини.