Ю Несбьо - Син

– «Рішення співробітника поліції на місці подій, виходячи з об’єктивної оцінки ситуації». Пам’ятаєш таке, Понтію? Пригадуєш, нас учили, що таке рішення має пріоритет перед наказами офіцера, віддаленого від місця подій?

– Симоне! В Осло й без того робиться казна-що! Мерія та ЗМІ не спускають з нас ока, доки розслідуються оті вбивства! Не треба гарячкувати! Симоне!

Симон натиснув клавішу «off» і вимкнув мобільний. Тоді повернувся до машини й відчинив багажник. Відімкнув збройницю. Дістав свій карабін, пістолет і кілька коробок з набоями. Витягнув з багажника також два бронежилети і сів з усім цим у машину.

– Починаємо операцію, – сказав він, передаючи карабін і один жилет Карі.

Вона подивилась на нього.

– Ти щойно з начальником поліції розмовляв?

– Саме з ним, – підтвердив Симон, перевіряючи обойму свого пістолета «Ґлок-17».

Переконавшись, що обойма заповнена, повернув її назад у рукояту.

– Передай мені наручники і світлошумову гранату з бардачка.

– У тебе є світлошумова граната?

– Залишковий продукт рейду «Дельти» на Центр Іла.

Вона передала Симону його наручники Peerless і гранату.

– Він дав нам дозвіл на операцію?

– Він поінформований, – сказав Симон, надягаючи бронежилет.

Карі швидкими звичними рухами зарядила карабін.

– Полювання на рябчика з дев’ятирічного віку, – пояснила вона, помітивши погляд Симона. – Але я більше люблю гвинтівку. Як ми діємо?

– На рахунок три, – сказав Симон.

– Я маю на увазі, який наш план?

– Три, – сказав Симон і відчинив дверцята машини.

Готель «Бісмарк» був розташований у центрі Осло – ця його рекламна характеристика відповідала дійсності. Невеликий готель стояв посередині Квадратурен, історичного місця заснування міста, якраз на перетині ринку наркотиків з кварталом червоних ліхтарів. Тож, виправдовуючи своє розташування, готель пропонував номери з погодинною оплатою і рушниками, задубілими від прання з кип’ятінням. Номери не ремонтувалися впродовж останніх шістнадцяти років – від часу, коли готель перейшов до свого теперішнього власника, але ліжка внаслідок передчасного зношування міняли що два роки.

Отож, коли Ола, син власника, що працював адміністратором з шістнадцятирічного віку, відірвався від свого ПК на 3:02 ранку і побачив чоловіка, який стояв перед його стійкою, він цілком обґрунтовано припустив, що чоловік не туди втрапив. Не тільки через вишуканий костюм і два елегантні портфелі чоловіка з червоною спортивною торбою, але також через те, що його не супроводжувала жодна інша особа жіночої, чи бодай чоловічої, статі. Проте чоловік попросив номер, наполіг на тому, щоб сплатити за тиждень наперед; і прийняв задубілий рушник зі словами щирої вдячності, перш ніж зникнути на третьому поверсі. А Ола повернувся до читання веб-сторінки газети «Афтенпостен», де писалося про хвилю вбивств, що захльоснула Осло, і висувались версії щодо можливої війни між бандами, і як це може бути пов’язане з убивцею-рецидивістом, що втік із Статена. Ола пильно вивчив фото убивці-втікача. Тоді перегорнув віртуальну сторінку.

Симон зупинився перед сходинками, що вели до дверей будинку, і показав Карі на мигах, щоб тримала зброю напоготові і стежила за вікнами другого поверху. Потім він піднявся на три сходинки і тихо постукав у двері кісточками пальців. Він прошепотів: «Поліція». Подивився на Карі, щоб запевнити себе, що вона засвідчить дотримання ним належної офіційної процедури. Постукав іще раз. І знову прошепотів: «Поліція». А тоді взяв свій пістолет за ствол і відхилився вбік, щоб розбити скло у вікні, найближчому до дверей. В іншій руці він уже тримав світлошумову гранату. Чи був у нього план? Звісно, що був. Скажімо, щось на зразок плану. Зрештою, елемент несподіванки – це головне. Поставити все на одну карту. Він завжди так робив. А це, як пояснив один молодий психолог, була його хвороба. Дослідження показали, що людина схильна перебільшувати ймовірність певних неймовірних речей щодо себе: наприклад, що вона загине в авіакатастрофі; що її дитину зґвалтують або викрадуть дорогою до школи; або що кінь, на якого чоловік поставив заощадження своєї дружини, успішно подолає дистанцію вперше у своїй біговій кар’єрі. Той психолог сказав, що у підсвідомості Симона сидить щось сильніше за здоровий глузд і що треба, перш за все, визначити цього свавільного божевільного тирана, який тероризував його і поламав йому життя, а тоді почати з ним діалог. Самого себе він повинен був запитати: чи є щось більш значуще в його житті? Щось важливіше за того тирана? Щось таке, що він любить більше за азартні ігри? А таке було. Ельзе. І він зробив це. Він говорив з чудовиськом, угамував його. І рецидивів не траплялося відтоді жодного разу. Аж до сьогодні.