Ю Несбьо - Син

Тоді із собачого гавкоту він зрозумів, що хтось наближається. Він сподівався. І молився. І нарешті побачив силует на літньому нічному небі; побачив, що він повернувся. Хлопець, що плинув учора над болотом, пер нині щось важезне, зігнувшись навпіл. Валізу. З живою людиною всередині. Чоловік з валізи стояв зі зв’язаними за спиною руками і ногами, сплутаними так міцно, що йому складно було тримати рівновагу, коли його поставили перед дверима вольєри, де сидів також сам Фідель.

Хуґо Нестор.

Вони стояли заледве за чотири метри від клітки Фіделя, і все одно він не міг розчути, про що вони балакають. Хлопець відімкнув замок і поклав долоню на голову Нестора, ніби благословляючи його. Він сказав щось. Тоді злегка штовхнув Нестора в голову. Чоловічок у чорному костюмі скрикнув і впав назад, на спину, штовхнувши двері, що відчинялися всередину. Собаки збуджено заворушились. Хлопець швидко заштовхнув ноги Нестора всередину і зачинив двері. Собаки вагались. Дух-об’їждчик здригнувся і почав рухатись до новоприбулого. Фідель дивився, як собаки накинулися на Нестора. Їхні рухи були майже безгучними, але він ясно чув чвакання і роботу щелеп, роздирання плоті, майже екстатичне гарчання, а потім крик Нестора. Єдиний тремтливий, дивної пронизливості зойк, що злетів до світлого північного неба, на тлі якого роїлась у нічному танку комашня. Тоді зойк раптом увірвався, і Фідель побачив, як щось інше злетіло в небо. Начебто ще один рій піднявся, і тут-таки впав міріадами бризок. Фідель знав, що то за теплі бризки, бо йому й самому якось на полюванні випало перетяти артерію ще живого лося. Фідель витер кров з обличчя рукавом піджака й відвернувся. Він бачив, що хлопець перед кліткою теж відвернувся. Бачив, як трусяться його плечі. Начебто він плакав.

– Уже пізня ніч, – сказав доктор, протираючи очі. – Чого б вам, Хефасе, не піти додому та не поспати трохи? А завтра поговоримо.

– Ні, – сказав Симон.

– Як вам буде вгодно, – сказав лікар, пропонуючи Симону сісти на одному зі стільців, вишикуваних уздовж стіни в похмурому лікарняному коридорі. Коли доктор сів поруч з ним і зробив паузу, перш ніж схилитись до нього, Симон уже знав, що новини погані.

– У вашої дружини не так багато часу на роздуми. Щоб мати бодай який-небудь шанс на успішну операцію, оперуватись треба в найближчі дні.

– А ви нічого не можете вдіяти?

Доктор зітхнув.

– Зазвичай ми не радимо пацієнтам їхати за кордон і проходити дороге лікування в приватних клініках – надто коли успіх операції не гарантований. Але у випадку вашої дружини…

– Ви кажете, я маю нині везти її в клініку «Howell»?

– Я не кажу, що ви маєте щось таке робити. Багато сліпих живуть сьогодні повноцінним життям зі своєю інвалідністю.

Симон кивнув, тим часом як пальці його пестили світлошумову гранату, яку він досі тримав у кишені. Він намагався обміркувати одержану інформацію, але мозок ухилявся від висновків, заглиблюючись натомість у розумування з приводу того, чи є коректним слово «інвалідність». Здається, його тепер замінили на вираз «з обмеженими можливостями». Чи цей вираз теж став некоректним, як «притулок»? Усе міняється так швидко, що він не встигає призвичаюватись; а колишня термінологія у сфері охорони здоров’я та соціального забезпечення щезає швидше, ніж молоко на плиті.

Лікар відкашлявся.

– Я… – почав було Симон і почув дзеленькання свого мобільного.

Він мерщій схопив його, вдячний відправникові текстового повідомлення за цей тайм-аут. Телефон не визначив номера, з якого надійшло sms:

«Ви знайдете бранок Нестора на Енерхаугата, 96. Покваптесь.

Симон набрав номер і натиснув клавішу.

– Симоне, послухайте, – сказав доктор, – я не маю часу на…

– Усе гаразд, – сказав Симон, підносячи руку на знак того, щоб лікар замовк, бо йому саме відповіли.

– Фалькейд, – почув він сонний голос.

– Привіт, Сіверте! Це Симон Хефас. Я хочу, щоб ви відправили загін «Дельта» з рейдом за адресою Енерхаугата, 96. Як швидко ви можете прибути на місце?

– Зараз пізня ніч.

– Я не про це питаю.

– Тридцять п’ять хвилин. У тебе є санкція начальника поліції?

– Понтій зараз недоступний, – збрехав Симон. – Але ти не хвилюйся, у нас є всі підстави для рейду. Торгівля людьми. А блискавичність дій визначає успіх. Зроби, що я прошу, а відповідальність на мені.

– Я сподіваюся, Симоне, ти знаєш, що робиш.

Симон закінчив розмову і подивився на лікаря.