Ю Несбьо - Син

Відповідно, жадання чоловіка, що підсів за їхній столик, не видавалось аж надто незвичайним. Він прийшов, роздивився довкола і проштовхався крізь натовп просто до них. А коли Бо зупинив його на межі, позначеній червоним шнурком, незнайомець сказав йому кілька слів, після чого Бо поспішив до Нестора і прошепотів йому на вухо:

– Він хоче азіатку. Каже, це для клієнта, який сплатить, хоч би скільки вона коштувала.

Нестор нахилив голову набік і відпив шампанського. Він з певного часу перейняв приказку Твілінґена: «За гроші можна купити шампанське».

– Як на тебе, він схожий на лягавого?

– Ні.

– Як на мене, теж. Запропонуй йому стілець.

Хлопець був одягнений у дорогий костюм, свіжовипрасувану сорочку і краватку. Над ексклюзивними окулярами в масивній оправі ледь помітні ріденькі брови. Ні, не так – у нього взагалі не було брів.

– Їй не повинно бути ще й двадцяти.

– Я не знаю, про що мова, – сказав Нестор. – Чого ви тут?

– Мій клієнт – приятель Івера Іверсена.

Хуґо Нестор уважно подивився на нього. У хлопця не було також вій. Можливо, у нього алопеція, як у брата Хуґо – названого брата, – у якого не було жодної волосини на тілі. У такому разі, волосся на голові хлопця мало бути перукою.

– Мій клієнт займається перевезеннями. Він сплатить вам готівкою і героїном, що прийшов морським шляхом. Ви, напевно, знаєте ліпше за мене, що це означає в розумінні чистоти продукту.

Менше зупинок. Менше посередників. Менше домішок.

– Я маю передзвонити Іверсену, – сказав Нестор.

Хлопець похитав головою.

– Мій клієнт вимагає повної конфіденційності. Нi Іверсен, ні будь-хто інший не повинен знати. Якщо Іверсен такий дурний, що втаємничує близьких друзів у свої слабкості, це вже його проблема.

«…і потенційно наша», – подумав Нестор. Хто цей молодик? Він не був схожий на хлопчика на побігеньках. Протеже? Високого рівня довіри родинний адвокат?

– Я розумію, звісно, що пряме звернення від особи, якої ви не знаєте, вимагає додаткових гарантій для забезпечення угоди. Тому мій клієнт і я пропонуємо аванс, щоб довести серйозність наших намірів. Що скажете?

– Я скажу – чотириста тисяч, – відповів Нестор. – Але цифру я взяв з повітря, я досі не знаю, про що йде мова.

– Звісно, ні, – сказав хлопець. – Ми можемо це влаштувати.

– Як скоро?

– Я думаю, сьогодні ввечері.

– Сьогодні ввечері?

– Я в місті лише до завтрашнього ранку; а тоді повертаюся в Лондон. Гроші в моїх апартаментах у готелі «Плаза».

Нестор обмінявся поглядами з Бо. Потім осушив залпом високий фужер шампанського.

– Я не розумію ані слова з того, що ви говорите, гер. Якщо тільки ви не маєте на увазі запросити нас на келишок у свої апартаменти.

Хлопець сяйнув усмішкою.

– Саме це я маю на увазі.

Вони обшукали хлопця, щойно досягли парковки. Бо тримав його, доки Нестор перевірив на зброю та жучки. Хлопець дав себе обшукати не пручаючись. Він був чистим.

Бо вів лімузин до «Плази», і вони пройшли пішки від багатоповерхової стоянки позаду «Спектрума» до височенної скляної призми – власне готелю «Плаза». Вони дивилися із зовнішнього ліфта на місто внизу, і Нестор думав, що це влучна метафора: люди там, внизу, ставали тим дрібнішими, чим вище він сам підносився.

Коли хлопець відчинив двері в люкс, Бо дістав пістолет. Жодних обґрунтованих підстав для того, щоб боятись засідки, не було: у Нестора на цей час не залишилося живих ворогів, наскільки йому було відомо. Ані жодних нерозв’язаних суперечок на ринку. І поліція могла скільки завгодно заарештовувати його, якщо забажає, але у них нічого на нього не було. Та все ж він відчув якусь підсвідому тривогу, яку несила було придушити. Він відніс це на рахунок своєї професійної пильності й вирішив бути й далі насторожі. Іншим людям в їхньому бізнесі було б чого повчитись у Нестора в цьому розумінні: він не досяг би тих вершин, на які піднісся, якби не був їх вартий.

Люкс виявився справді розкішним. Чудовий краєвид з вікна. Хлопець виклав на журнальний столик два портфелі. І доки Бо перевіряв решту кімнат, хлопець за стійкою бару почав змішувати напої.

– Зазирни! – сказав він, показуючи рукою на портфелі.

Нестор сів за журнальний столик і відкинув клапан першого портфеля, тоді – другого. Там було більше чотирьохсот тисяч крон. Там мало бути істотно більше.

І якщо наркотики в іншому портфелі були такими чистими, як хлопець обіцяв, на ці статки можна було купити цілу колонію азіаток до двадцяти.