Ю Несбьо - Син

Він витяг шухляду зі столу, взяв звідти коричневий конверт і передав його Бетті.

– Будь ласка, ви подбаєте, щоб лист пішов із сьогоднішньою поштою?

– Я впевнена, це ми можемо влаштувати, – сказала вона, сподіваючись, що він не помітить дрожі в її голосі й тілі.

– Дуже вам дякую, Бетті.

Вона закліпала очима. Авжеж: ім’я на її готельному бейджику.

– Приємного вам дня, пане Лаю, – усміхнулась вона, кладучи руку на ручку дверей.

– Зачекайте, Бетті…

Вона відчула, як застигла її усмішка. Він помітив, що вона розкривала портфель. Зараз він…

– Може, за… за такі послуги заведено давати чайові?

Вона зітхнула з полегшенням.

– В жодному разі, пане Лаю.

Тільки в ліфті вона зрозуміла, що її кинуло в жар і вона мокра від поту. Чому вона нездатна приборкати свою цікавість? Все одно вона нікому не зможе розповісти, що порпалась у речах клієнта. Зрештою, відколи стало протизаконним тримати гроші у портфелі? Надто якщо чоловік працює в поліції. Бо саме так писалось на коричневому конверті, що він передав їй: «Управління поліції, Грьонландслейрет, 44. Симонові Хефасу».

Симон Хефас стояв посеред кімнати № 323, озираючись навсібіч.

– Отже, «дельтівці» вломилися в кімнату, – промовив він, – і забрали хлопця з долішнього ліжка? Джоні… як, кажете, його звали?

– Пума, – сказала Марта. – Я подзвонила, бо вирішила, що, можливо, це ви…

– Ні, я не маю з цим рейдом нічого спільного. Хто сусіда Джоні в цій кімнаті?

– Він називає себе Стіґом Берґером.

– Гм… А де він зараз?

– Я не знаю. Ніхто не знає. Поліція всіх тут опитала. Слухайте, якщо не ви, то я хочу знати, хто наказав провести цей рейд?

– Я не знаю, – сказав Симон, відчиняючи шафу. – Тільки начальник поліції може санкціонувати застосування «Дельти» – вимагайте пояснень у нього. Це одяг Стіґа Берґера?

– Наскільки я можу судити.

Він відчував, що вона бреше: вона знає напевне, що одяг належить йому. Він узяв сині кросівки в нижній частині шафи. Розмір 43. Він поставив їх назад, причинив шафу і побачив фотографію, прикріплену до стіни поруч з шафою. Останні сумніви, що він досі мав, було нині відкинуто.

– Його звати Сонні Лофтус, – сказав Симон.

– Що?

– Інший мешканець. Його звати Сонні, а це фото його батька, Аба Лофтуса. Його батько був офіцером поліції. А син став убивцею. На сьогодні він убив шістьох осіб. Ви, звісно, можете поскаржитися на дії «Дельти», але я думаю, ми можемо з упевненістю сказати, що їхній рейд був виправданий.

Він бачив, як її обличчя закам’яніло і зіниці звузились, наче раптом очам стало забагато світла. Тутешній персонал бачив усяке, однак це був шок – дізнатися, що вони дали притулок серійному вбивці.

Він присів навпочіпки, щось помітивши під двоярусним ліжком. Він витягнув цей предмет.

– Що це? – запитала вона.

– Світлошумова граната, – сказав він, тримаючи в руках оливково-зелений предмет, схожий на гумове руків’я на кермі велосипеда. – Дає потужний спалах світла, а гук приблизно у 170 дБ. Це не смертельно, але засліплює й оглушує людей, а ще викликає таке запаморочення і дезорієнтацію на кілька секунд, і «Дельта» встигає зробити все, що їм належить зробити. Але вони не висмикнули чеку з цієї гранати, тому вона не розірвалась. Люди допускаються помилок під тиском обставин. Ви згодні?

Він глянув на кросівки, а тоді подивився на неї. Та коли вона відповіла поглядом на його погляд, вираз обличчя у неї був абсолютно незворушний. Він нічого не побачив у її очах.

– Мені треба повертатись у лікарню, – сказав Симон. – Ви ж зателефонуєте мені, якщо він повернеться?

– З вами все гаразд?

– Я б так не сказав, – відповів Симон. – Але хвора моя дружина. Вона сліпне.

Він подивився на свої руки. Була спокуса додати: «Так само, як і я».

Хуґо Нестор любив «Вермонт». Одне з небагатьох поєднань ресторану, бару і нічного клубу, де кожен з елементів комбінації виявився успішним. У числі відвідувачів були багаті і вродливі; невродливі, але багаті; небагаті, але вродливі; представницький підбір знаменитостей; напівуспішні фінансисти і персонажі, задіяні в сфері нічного життя і розваг. Плюс успішні злочинці. Саме у «Вермонті» в дев’яності роки члени банди Твеїта й особи, причетні до відмивання грошей, а також пограбувань банків і поштових відділень, купували восьмилітрові пляшки шампанського «Дом Периньйон», а оскільки тогочасним норвезьким стриптизеркам бракувало певної витонченості, гостям доставляли літаками кращих з Копенгаґена, і ті швиденько виконували танець живота у приватних кабінетах. Через соломинки для коктейлів вони вдували кокаїн у найнеймовірніші отвори стриптизерок, а тоді й у свої власні, тим часом як офіціанти подавали їм устриць, перигорські трюфелі та фуа-гра з печінки гусей, відгодованих у так само розкішних умовах, як їхні. Коротше кажучи, «Вермонт» був місцем зі стилем і традиціями. Місцем, де Хуґо Нестор і його люди могли сидіти щовечора за своїми відгородженими столиками і спостерігати, як решта світу котиться у пекло. Місцем, де бізнес не зустрічав перешкод, де банкіри і фінансисти могли спілкуватися зі злочинцями без того, щоб копи, які траплялись у «Вермонті», звертали на це спілкування увагу.