Arthur Conan Doyle - Безодня Маракота

– Гопкінс – друзяка що треба, – пояснив цей крок Філліпс, своєю громіздкою постаттю в червоній сорочці затулив від натовпу об’єкт загального гніву. – Він людина іншого, ніж ми, складу, проте не заважає нам залишатися при своїх думках і висловлювати їх, сидячи на діжці або деінде, коли вже так хочеться, тому негоже кидатися чобітьми там, де можна обійтися словами. Якщо цього дивака хтось хоча б пальцем зачепить, ми з Біллом вступимося і кривдник отримає йому належне.

Ораторське мистецтво Філліпса придушило найактивніші ознаки невдоволення юрби, і прихильники безладу спробували було відновити покинуту пиятику, ігноруючи потік Святого Письма, що лився на них, але безуспішно. Ті із завсідників, котрі були п’янішими за інших, поснули під монотонне бурмотіння євангеліста, інші, кидаючи похмурі погляди на читця, котрий продовжував, ніби нічого не сталося, сидіти на діжці, вирішили розійтися по своїх домівках. Опинившись наодинці з найдоброчеснішими представниками публіки, Гопкінс затраснув книжку, педантично позначивши олівцем те місце, на якому зупинився, і зліз із бочки.

– Завтра ввечері, хлопці, – неголосно оголосив він, – я відновлю читання з дев’ятого вірша п’ятнадцятого розділу «Апокаліпсису».

І, не звертаючи уваги на наші вітання, вийшов із виглядом людини, котра виконала свій священний обов’язок.

Це попередження, як виявилося, не було порожньою погрозою. Наступного вечора, тільки-но в пияцькому салуні стала збиратися юрба, він знову опинився на діжці і з колишньою рішучістю взявся читати Біблію – монотонно, запинаючись, ковтаючи цілі речення, насилу перебираючись від одного розділу до наступного. Сміх, погрози, глузування, інші кпини, за винятком прямого насильства, використовували з метою зупинити набриду, але все виявилося однаково безрезультатним.

Невдовзі ми помітили в його діях певну методу. Поки панувала тиша або балачки мали безневинний характер, Гопкінс мовчав. Та варто було пролунати одному-єдиному блюзнірству, як читання Біблії поновлювалося приблизно на чверть години, потім припинялося, але при найменшій провокації у вигляді лайки або невідповідної згадки імені Господа Гопкінс брався читати знову. Весь другий вечір він читав майже без угаву, оскільки мова, якою користувалася його опозиція, все ще залишалася непристойною, хоча вже і не такою мірою, як напередодні.

Свою кампанію Елаєс Б. Гопкінс провадив довше, ніж місяць. Так і сидів кожного божого вечора з розгорнутою книжкою на колінах, із найменшого приводу починаючи свою роботу, наче музична шкатулка від дотику до пружинки. Монотонне бурмотіння проповідника стало нестерпним, уникнути його можна було, лише погодившись дотримуватися кодексу поведінки, запропонованого новоявленим пастором. На хронічне лихослів’я товариство стало споглядати з осудом, бо покарання за їхні гріхи падало на всіх. Наприкінці другого тижня читець здебільшого мовчав, а до початку наступного місяця його пост перетворився в синекуру [4] Синекура – прибуткова церковна посада, не пов’язана з певними обов’язками. .

Ніколи раніше реформація мораллю не відбувалася так хутко і настільки дієво. Свої принципи наш пастор впроваджував і в буденне життя. Не раз траплялося, що, почувши необережне слово, вимовлене в серцях кимось із копачів, пастор із Біблією в руках кидався до порушника і, видершись на купу червоної глини, що підіймається над ділянкою того, хто згрішив, бубонів від першої літери до останньої все генеалогічне дерево від початку Старого Заповіту, причому робилося це з таким серйозним і поважним виглядом, немов цитата мала прямий стосунок до цієї ситуації.

Згодом лайка стало у нас рідкістю, пияцтво також змарніло. Випадкові подорожні, потрапляючи транзитом до Джекманз-Галча, дуже дивувалися нашому благочестю, чутки про яке долинули аж до самого Белларата, породжуючи там розмаїті версії.

Деякі риси, властиві нашому євангелісту, якнайкраще сприяли успіху справи, якій він себе присвятив. Людина цілком безгрішна не змогла б знайти для своєї мети кращого ґрунту з оточуючими та завоювати симпатії своєї пастви. Пізнавши Елаєса Б. Гопкінса ближче, ми виявили, що, незважаючи на свою доброчесність, у ньому часом визирала закваска старого грішника, з чого випливало, що колишні шляхи нашого пастора не завжди розходилися зі стежками ґанджу. Наприклад, він не був непитущим; навпаки, напої собі пастор обирав із великим знанням справи, а склянку перекидав у горлянку звичним жестом. Він майстерно грав у покер, а в «юкер до останніх штанів» його майже нікому не вдавалося здолати. У компанії з колишніми баламутами Філліпсом і Моулом він міг, бувало, грати по кілька годин поспіль у цілковитій гармонії, якщо тільки невдалий розклад карт не спровокує лайку у котрогось його нестриманого партнера. На перший випадок на обличчі пастора виникала ображена посмішка, і він звертав на винного свій докірливий погляд. При повторному порушенні пастор брався за Біблію, і на цей вечір грі наставав край.