Arthur Conan Doyle - Безодня Маракота

Після їхнього прибуття атмосфера щоденних збіговиськ у салуні «Британія» та в гральному кублі, що тулиться до нього з тилу, стала ще розгульнішою, ніж раніше. Запеклі суперечки, які часто закінчувалися кривавими бійками, перетворилися в звичне явище. Наймиролюбніше налаштовані завсідники салуну почали всерйоз задумуватися про те, що непогано було б лінчувати цих двох прибульців, котрі стали основними призвідниками порушень громадського спокою.

Такою була невесела ситуація в таборі, коли в ньому, накульгуючи, з’явився наш євангеліст Елаєс Б. Гопкінс, запилюжений, із натрудженими від довгого шляху ногами, з лопатою, закинутою за спиною, і Біблією в кишені молескінової [3] Молескін – груба бавовняна тканина, іноді з начосом, зазвичай темного кольору. маринарки.

Цей чоловік був настільки непримітний, що спершу на його присутність мало хто з нас звернув увагу. Він поводився скромно, тихо, його обличчя вирізнялося блідістю, а статура – хирлявістю. Гладенько виголене підборіддя, однак, свідчило про твердість духу, а широко вибалушені голубі очі підказували про розум їхнього власника, тому навіть коротке знайомство виказувало в ньому особистість із сильним характером. Прибулець спорудив собі крихітну халупу та застовпив ділянку, розташовану неподалік від розробки, на якій раніше влаштувалися Філліпс і Моул. Його вибір порушував практично всі правила гірничої справи, він був показово безглуздий і відразу ж створив новоприбулому репутацію зеленого новака. Щоранку, розходячись по своїх ділянках, ми з жалем спостерігали за неймовірною ретельністю, з якою той копав і довбав землю без найменшого, як ми точно знали, шансу на успіх. Бувало, що помітивши перехожих, він зупинявся на хвильку, щоб обтерти ситцевою у горошок хустинкою своє бліде обличчя, гучно та душевно побажати нам доброго ранку, після чого відновлював роботу з подвоєною енергією. Тишком-нишком у нас з’явилася звичка доброзичливо питати про те, якими є його успіхи в пошуках золота.

– Поки що не знайшов його, хлопці, – привітно відгукувався той, спираючись на заступ, – але корінна порода залягає десь уже недалеко, і, мабуть, не сьогодні, то завтра таки натраплю на жилу.

День у день він із незмінно бадьорою впевненістю давав нам одну і ту саму відповідь.

Невдовзі Гопкінс став потроху проявляти, з якого тіста він зліплений. Одного вечора в пияцькому салуні панувала напрочуд розгульна атмосфера. Вдень у копальні знайшли грубу жилу, і щасливий шукач золота щедро пригощав випивкою всіх без розбору, тому три чверті населення Джекманз-Галча напилися до чортиків. Захмелілі безцільно товклися або валялися біля шинквасу, блюзнірствували, лементували, танцювали або знічев’я стріляли в повітря зі своїх револьверів. З грального закладу долинали аналогічні звуки. Тон задавали Моул, Філліпс та їхні поплічники, про порядок і пристойність забули цілком.

Серед усіх цих вибриків, лайки та п’яного лихослів’я люди раптом почали розрізняти якийсь неясний монотонний звук, який, здавалося, був фоном для всіх інших звуків і робився явним при будь-якому затишші в п’яному гаморі. Поступово один по одному присутні стали замовкати, дослухаючись, поки нарешті гамір не стих остаточно, і погляди публіки зосередилися в тому напрямку, звідки чувся неголосний потік слів. Там верхи на діжці сидів останній прибулець Джекманз-Галчу, Елаєс Б. Гопкінс, зі щирою усмішкою на рішучому обличчі та розгорнутою Біблією в руці. Він уголос читав обраний ним навмання уривок – з «Апокаліпсису», якщо пам’ять мені не зраджує. Текст був цілком випадковим і не мав ні найменшого стосунку до подій у шинку, але Гопкіпс старанно, з побожним виглядом бубонів слова, легко помахуючи вільною рукою в такт фраз, які промовляв.

Цю витівку зустрінули загальним реготом та оплесками. Шукачі золота зі схвальним гомоном скупчилися навколо діжки, вважаючи, що стали свідками якогось хитрющого розіграшу і що ось-ось їх пригостять чимось на кшталт пародійної проповіді або жартівливого повчання.

Читець, однак, скінчив розділ і безтурботно перейшов до читання іншого, а покінчивши з ним, взявся за наступний. Тут пияки дійшли спільної думки, що жарт дещо затягнувся. Коли ж Гопкінс почав новий розділ, вони ще більше переконалися у своїй правоті. З усіх боків хором зазвучали грізні вигуки, що закликали заткнути читцю пельку або скинути його з діжки. Незважаючи на всі паплюження й образи, Елаєс Б. Гопкінс наполегливо продовжував уголос читати «Апокаліпсис», як і раніше, зберігаючи незворушний і задоволений вигляд, ніби ґвалт, що здійнявся навколо нього, був йому приємнішим за овації. Незабаром об діжку гулко вдарився кинутий кимось чобіт, за ним другий, наступний пролетів біля самої голови новоявленого пастора, але тут у події втрутилися найґречніші копачі, котрі піднялися на захист миру і ладу. До них, як це не дивно, приєдналися згадувані вже Моул і Філліпс, котрі встали на бік субтильного читця Святого Письма.