Андрис Лагздукалнс - Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

– Так це не дивно, з погляду на вашу колишню службу.

– Ви маєте рацію. Служба в Stasi [2] Stasi – Розвідувальна служба в НДР, аналогічна КДБ, ЦРУ, «Моссад». Скасована після об'єднання Німеччини. нікому з нас не додала здоров'я. Мені шістдесят вісім, але я здоровий і повний сил, ось тільки серце підводить. Після операції я сподіваюся прожити не менш цікаве життя ще протягом кількох десятиліть. Придбаю яхту та відправлюся в навколосвітню подорож. Хочу нарешті подивитися на світ очима туриста.

– Та ви романтик, гер Штофман.

– Усі розвідники – романтики в душі. Пошук нових відчуттів, гарні жінки в екзотичних країнах, небезпечні ситуації, все це викликає викид адреналіну в кров, – чоловік усміхнувся. – Так скільки готовий викласти ваш клієнт?

– Один мільйон британських фунтів стерлінгів.

– Смішно. На будь-якому з аукціонів ви піднімете в двадцять, а то й в тридцять разів більше. І ще – я зовсім не маю віри, що ваш клієнт з доброї старої італійської родини, яка несе в своїй крові ДНК Чезаріо Борджіа. Ви так, на мою думку, справжній британець, або мій співвітчизник. Хоча ваш акцент говорить на користь Лондона. Але акцент справа наживна, кому, як не мені, про це не знати.

– Я можу бути родом навіть з Китаю. Яке це для вас має значення? Не я, а мій клієнт купує ваш товар. Адже у вас не виникло бажання виставляти стилети на аукціон і мій клієнт теж не збирається їх продавати. Він витратив багато років на їхні пошуки, заради того, щоб повернути цю сімейну реліквію.

– Шановний пане! Яке таке бажання? Хто я в цьому світі? Відставний майор спецслужби, країни що не існує? Я та аукціон! Ха-ха-ха! Не смішіть мене. Почалися б запитання. Нехай і неофіційні, але досить неприємні, а мені не можна хвилюватися. Найбільше, що я отримав би – це половина тієї суми, яку запропонували ви. Так, цього вистачило б на операцію та на кругосвітній круїз на лайнері, забитому такими ж стариганами, як і я. Та ще на пару десятків років існування. Але мені хочеться індивідуальності, щоб тільки для мене одного. Щоб я жив повним життям, ні в чому собі не відмовляючи й не переймаючись – скільки там залишилося в моїй кубушці. Світ багатих – для багатих. Тому я повинен бути більш обережним…

Усмішка зникла з обличчя співрозмовника і змінилася сумним виразом. Куточки рота опустилися, миттєво додаючи йому на обличчя десяток років.

– Нехай ваш клієнт викладе ще пару мільйонів, то ми зійдемося з вами в ціні. Не питайте, навіщо мені стільки грошей, я вам вже натякнув щодо своїх планів, – він застережливо підняв долоню. – Не питайте, як мені дісталися стилети. Це стара і довга історія. За кілька днів її не розповісти. Та й вам вона не потрібна. Ваш клієнт готовий заплатити стільки?

– Вважаю, що він погодиться. Але переведення цієї суми в готівку вимагатиме додаткового часу, як ви розумієте.

– У мене є місяць до початку операції. Вважаю, що цього цілком досить для того, щоб ви привезли мені решту суми. Аванс залишите, – він кивнув на чорний шкіряний портфель, який стояв біля масивної ніжки столу. – Коли ви віддасте всю суму, то, окрім стилетів, отримаєте ось ці папери, які мені вдалося зібрати, – чоловік підвівся й підійшов до книжкової полиці. Взяв у руки звичайну канцелярську теку перев'язану червоною тасьмою.

Гість, скориставшись тим, що господар будинку повернувся до нього спиною, швидким рухом дістав з кишені піджака невеликий флакон із синього скла та, відкривши його, хлюпнув кілька крапель у келих з коньяком, необачно залишений на столі його співрозмовником. Закривши флакон, він сховав його до кишені й, протерши рукавом дорогого піджака крапельки поту, які виступили на чолі, знову надав своєму обличчю зосереджений вираз.

– Ось, можете ознайомитися, – Штофман передав гостеві теку й, узявши келих, зробив кілька ковтків. – Досить цікава добірка, яка сама по собі вже коштує величезних грошей. Але я віддам вам папери в якості бонусу, як ведеться сьогодні під час укладання угод.

Гість розв'язав тасьму. Побіжно переглянувши папери, він закрив палітурку і кинув теку на стіл. Потерши пальцем перенісся, чоловік зняв окуляри та протер скло шовковою хустиною, яку дістав з внутрішньої кишені піджака.

– Добре, гер Штофман. Я передам клієнту ваші умови. Гадаю, ми дійдемо з вами згоди.

– Це чудово, – його співрозмовник ковтнув ще коньяку і, скривившись, потер рукою горло. – Чорти вас забирай! Ви що мені налили сюди, мерзотник ви такий? – відсунувши келих він підвівся з крісла на повний зріст та масажуючи горло однією рукою, другою витягнув з кишені в’язаного джемпера дармовис із закріпленими на ньому трьома ключами. Підійшовши до книжкової полиці, він натиснув на корінець однієї з книг, привівши в дію прихований механізм. Частина полиці рушила в бік, відкривши доступ до дверцят невеликого сейфа вмонтованого в стіну.