Ю Несбьо - Спаситель

– Ми з поліції, Бйоргене. Даруй, що отак вдерлися до тебе, та ми вважали, що у тебе є дещо, що ми шукаємо. Хоча, з усього видно, що його вже тут немає.

Очі на подушці двічі змигнули.

– Ви про що? – заскиглив Бйорген. – Як ви сюди увійшли?

– Двері, – мовив Харрі. – До всього у тебе цього вечора був гість.

Чоловік замотав головою.

– Так ти казав поліцейському по телефону, – пояснив Харрі.

– Ніхто у мене не гостював. Й у поліцію я не телефонував. Мій номер не визначається. Ви не можете відстежити дзвінок.

– О, ще й як! Поміж тим, я й слова не сказав про те, що ти телефонував. Телефоном ти повідомив, що дехто прикутий до ліжка, й я бачу на простирадлі ошурки від латунного узголів’я. Та й дзеркалу отам було непереливки. Він утік, Бйоргене?

Той спантеличено водив очима то на Харрі, то на Халворсена.

– Він тобі погрожував? – Харрі говорив тихо, монотонно. – Казав, що повернеться, якщо хоч словом прохопишся, адже так? І ти боїшся?

Бйорген роззявив рота. Може, через його шкіряну маску Харрі спало на думку, що він скидається на заблукалого пілота. Роберт Сміт у відключці.

– Вони завжди таке кажуть, – мовив Харрі. – Але знаєш, якби він не жартував, то ти б уже був на Божій дорозі.

Хлопець вирячився на Харрі.

– Чи ти знаєш, куди він пішов, Бйоргене? Чи він узяв щось? Гроші, одяг?

Мовчання.

– Ну ж бо, кажи. Це істотно. Він замірився знайти й вбити ще одну людину в Осло.

– Гадки не маю, про що ви говорите, – прошепотів Туре Бйорген, не зводячи з Харрі очей. – Якщо ваша ласка, йдіть собі, га?

– Звісно, ми підемо. Але май на увазі, що ти добряче ризикуєш, ми можемо звинуватити тебе у переховуванні убивці-втікача. А у найгіршому випадку закон поставиться до цього, як до співучасті в убивстві.

– Чим ви це доведете? Добре, може, я й телефонував у поліцію. Блеф. Розважитися прагнув. То й що?

Харрі підвівся.

– Як забажаєш. Ми йдемо. Вдягнися, збери лахи. Я пришлю за тобою наших людей, Бйоргене.

– За мною?

– Заарештуємо тебе, – Харрі кивнув Халворсену, мовляв, ідемо.

– Заарештуєте ? Мене? – Скигління наче корова язиком злизала. – За що? Ви ж ні греця не доведете.

Харрі показав йому пігулку, яку тримав між пальців.

– Стесолід продають за рецептом, як наркотики на кшталт амфетаміну чи кокаїну, Бйоргене. Отож, навіть якщо покажеш рецепт, ми маємо заарештувати тебе за зберігання наркотику. До двох років ув’язнення.

– Жартуєте, га? – Бйорген трохи підвівся з ліжка, схопив з долівки ковдру. Мабуть, лише зараз допетрав, який має вигляд.

Харрі попростував до дверей.

– Я, власне, цілком з тобою згодний, Бйоргене, норвезьке законодавство страшенно суворе стосовно легких наркотиків. Тому за інших обставин я, може, дивився б на це крізь пальці. Бувай.

– Стривайте!

Харрі зупинився чекаючи.

– Його б-брати5… – пробурмотів Туре Бйорген.

– Брати?

– Він сказав, що коли з ним щось в Осло станеться, його брати прийдуть за мною. Себто якщо його заарештують чи уб’ють, вони обов’язково за мною прийдуть. Сказав, що його брати зазвичай використовують кислоту.

– У нього немає братів! – гаркнув Харрі.

Туре Бйорген звів голову, глянув на височенного поліцейського й здивовано мовив:

– Немає?

Харрі повільно захитав головою.

Бйорген заламував руки.

– Я… я випив пігулки лише тому, що мені терпець урвався. Вони ж від цього, хіба ні?

– Куди він пішов?

– Він не казав.

– Грошей у тебе взяв?

– Взяв дрібноту, а потім пішов. А я… я сидів тут, і так мені лячно було… – Він раптом схлипнув й замовк, зігнувшись під ковдрою. – Мені й зараз лячно.

Харрі глянув на хлопця, що плакав.

– Якщо бажаєш, сьогодні можеш переночувати у КПЗ.

– Ні, я тут залишуся, – знов схлипнув Бйорген.

– Гаразд. Хтось із наших людей навідається до тебе зранку. Потеревенити.

– Добре. Стривайте! Якщо ви заарештуєте його…

– Слухаю.

– Винагорода ще чинна, адже так?

Полум’я запалало щосили. Воно відбивалося у трикутному скельці, котре він витягнув з розбитого вікна у бараці. Він приніс ще дров і відчув, що почав відтавати. Вночі буде гірше, але ж він живий. Перев’язав скривавлені пальці шматком сорочки, який відтяв за допомогою скельця. Собачі щелепи зціпилися навколо руки, що тримала пістолет. Навколо пістолета.

На стіні контейнера витанцьовувала тінь чорного метцнера, підвішеного до стелі. Паща роззявлена, тіло випростане, задубіле в останній німій атаці. Задні лапи зв’язано сталевим дротом, що проходять крізь щілини у гофрованому залізному дахові. Кров з пащі й отвору за вухом, з якого вийшла куля, поволі крапала додолу. Він так і не збагнув, що змусило його пальці натиснути на курок – власні м’язи чи собачий укус, але він ніби досі відчував тремтіння, що прокотилося контейнером після того, як він вистрілив. Всьоме відтоді, як він опинився у цьому триклятому місті. Тепер у обоймі зосталась лише одна куля.