Ю Несбьо - Спаситель

Юн покрутився у ліжку, заплющився. Краще б поспати. Заснути й забути. Якщо вийде. Його вже огортала дрімота, коли він ніби відчув подув. Інстинктивно розплющився, озирнувся. Проти тьмяного зеленого світла від напису «Вихід» побачив, що двері зачинено. Пильно вдивляючись у тіні, затамував подих і прислухався.

Мартіна стояла у темряві біля вікна своєї оселі на Соргенфрігата, де теж було знеструмлено. Й все-таки вона розгледіла внизу машину. Мабуть, Рікардова.

Рікард не намагався поцілувати її, коли вона вийшла з авто. Лише дивився псячим поглядом й розповів, що стане новим головним управителем. Усі ознаки очевидні. Позитивні ознаки. Його оберуть. І погляд був дивовижно непохитним. Чи вона теж так гадає?

Вона сказала, що він, безперечно, буде добрим управителем, узявшись за руків’я на дверцятах, чекаючи на дотик. Але нічого не трапилось, й за мить вона вже стояла на тротуарі.

Мартіна зітхнула, добула мобільний і набрала номер, який він дав їй.

– Слухаю. – Голос Харрі у слухавці лунав геть інакше. А може, він просто вдома й розмовляє по-домашньому.

– Це Мартіна.

– Привіт.

Не збагнути, зрадів чи ні.

– Ви просили поміркувати, – мовила вона. – Чи не питав хто про розклад чергувань. Про Юнове чергування.

– Слухаю.

– Я поміркувала.

– І що?

– Ніхто не питав.

Тривале мовчання.

– І ви зателефонували, щоб сказати про це? – Голос був теплий, хриплуватий, наче після сну.

– Так, а не треба було?

– Треба, звісно, треба. Дякую за допомогу.

– Нема за що.

Вона заплющилась. Зачекала й знов почула його голос.

– Чи ви… добре доїхали?

– Так. Світла немає.

– Тут теж. Скоро засвітять, мабуть.

– А якщо ні?

– Тобто?

– Почнеться гармидер?

– Чи вам часто приходять такі думки?

– Трапляється. Мені видається, що інфраструктура цивілізації набагато недосконаліша, ніж ми зазвичай вважаємо. Як на вашу думку?

Він довго мовчав, потім відповів:

– Гадаю, всі системи, на які ми сподіваємося, у будь-яку мить може замкнути, й тоді ми опинимося у мороці, де нам не стануть на захисті ані закони, ані правила, де верховодить мороз та хижі звірі, й кожен мусить піклуватися про свою шкуру самотужки.

– Гм. Не надто годяща оповідка для дівчат проти ночі. Як на мене, ви, Харрі, – неабиякий дистопік. [35]

– Авжеж. Я поліцейський. Добраніч.

Він поклав слухавку, перш ніж вона спромоглася відповісти.

Харрі скрутився під ковдрою, уп’явши погляд у стіну.

Температура у квартирі різко знизилася.

Міркував Харрі про небо за вікном. Про Ондалснес. Про діда. І про матір. Про похорон і про вечірню молитву, котру вона шепотіла лагідно-прелагідно: «Господь – наша фортеця». Але у швидкоплинну невагому мить, що передує сну, згадав про Мартіну, про її голос, що досі дзвенів у вухах.

Телевізор у вітальні, застогнавши, прокинувся, загудів. У коридорі засвітилося, крізь розчинені двері спальні світло осяйнуло обличчя Харрі. Він уже спав.

За двадцять хвилин задзеленчав телефон. Розплющившись, вилаявся. Тремтячи з холоду, почвалав у передпокій і взяв слухавку.

– Кажіть. Тільки тихо.

– Харрі?

– Хто ж іще? Що маєш, Халворсене?

– Трапилося дещо.

– Дещо чи багато?

– Багато.

– Хай йому грець.

Сайл ловив дрижаки, стоячи на стежині, що йшла берегом Акера. Трясця б тому албанцеві! Попри мороз, річка не була скута кригою, й від темної води морок під чавунним мостом густішав. Дванадцятирічним – а зараз Сайлові вже виповнилось шістнадцять, – Сайл разом з матір’ю переїхав сюди із Сомалі. У чотирнадцять він почав торгувати гашишем, а з минулої весни – героїном. Хукс знов його обкрутив, тож, найпевніше, він простирчить тут цілісіньку ніч, нічого не продавши. Десять грамів. Якби мав вісімнадцять років, пішов би на Плату й запродав їх там. Але на Платі неповнолітнім дилерам зась, лягаві враз скрутять. Отут, біля річки, їхня територія. Загалом саме неповнолітні хлопчаки-сомалійці продавали геру клієнтам, які чи то самі були неповнолітні, чи то мали якісь інші причини не показувати носа на Платі. Грець би з тим Хуксом, але ж, як на лихо, грошенята потрібні, хоч плач!

На стежці вигулькнув перехожий. Це не Хукс, бо той досі накульгує: добряче йому тоді натовкли боки за розбавлений амфетамін. Ніби існує якийсь інший. На лягавого наче не схожий. І на наркомана теж, хоч одягнений у таку, як у них, синю куртку. Сайл роззирнувся. Навколо, окрім них, ані душі.