Ю Несбьо - Спаситель

– Коли забажаєте. Телефонуйте на мобільний.

Вона намагалася перестріти його погляд, прагнучи ще раз відчути його, але часу забракло. Дорогою вниз, на самоті, Рагнхільд Гільструп відчувала рвучкі, болісні удари пульсу й мимохіть затремтіла.

За три дні він, перетелефонувавши, відповів заперечно. Розглянувши пропозицію, вони вирішили не продавати. Рагнхільд із запалом почала доводити переваги запропонованої ціни, підкресливши вразливі позиції Армії на ринку нерухомості, що справи з нерухомістю вели непрофесійно, що вони втрачали кошти через неприбуткові об’єкти й що їм слід диверсифікувати свої вкладення. Юн Карлсен слухав не перебиваючи.

– Дякую, – мовив він, коли вона договорила, – що ви, пані Гільструп, так ретельно вивчили питання. І як економіст я, безперечно, не можу відкидати ваші висновки. Одначе…

– То у чім річ, розрахунки непомильно свідчать, що… – Вона голосно дихала у слухавку.

– Одначе тут є ще й людський аспект.

– Людський?

– Пожильці. Люди. Старі, котрі прожили там все життя, солдати Армії, які зараз є пенсіонерами, біженці, люди, що потребують захисту. Ось що я маю на увазі. Ви викинете їх на вулицю, щоб, відремонтувавши ці квартири, здавати їх чи продати з вигодою. Як ви кажете, розрахунки непомильні. Для вас цей бік справи є першочерговим, адже так? Але чи станете ви на мій бік?

Вона затамувала дихання, потому повела:

– Я…

– Чи хочете ви навідатися туди, зустрітись з кимось з тих людей? – встряв він. – Може, тоді ви краще зрозумієте.

Захитавши головою, вона промовила:

– Мені б хотілося прояснити ймовірні непорозуміння через наші наміри. Чи ви маєте вільний вечір у четвер?

– Так, але…

– Зустріньмося у «Цукерні».

– А що це таке «Цукерня»?

Вона мимоволі посміхнулася.

– Ресторан у Фрогнері. Скажімо, так, таксист знає дорогу.

– Якщо це у Фрогнері, то я доїду велосипедом.

– Гаразд. До побачення.

Вона покликала на нараду Мадса та свекра й доповіла про результати.

– Скидається на те, що цей консультант – ключ до всього, – мовив Алберт Гільструп. – Якщо ми перетягнемо його на свій бік, добудемо нерухомість.

– Але ж я кажу, що його геть не цікавить ціна, яку ми платитимемо.

– А я кажу – зацікавить, – відрізав свекор.

– Ні, не зацікавить.

– Йдеться про Армію спасіння, а не про нього особисто. Там він може скільки заманеться розмахувати своїм моральним прапором. Треба звернутися до його власної жадоби.

Рагнхільд похитала головою:

– З ним так не вийде, він… він не з таких.

– Всі мають свою ціну, – зажурено усміхаючись, мовив Алберт Гільструп й поводив у неї перед очима пальцем, наче маятником метронома. – Армія спасіння зросла на пієтизмі, а пієтизм був для людей практичних підходом до релігії. Тому він набув такої популярності тут, на обрідній Півночі: спочатку хліб, потім молитва. Пропоную два мільйони.

– Два мільйони? – Мадсові аж повітря забракло. – За… за згоду продати?

– Лише у разі, якщо згода буде, звісно. – No cure, no рау». [32]

– Хай там як, а кошти шалені, – заперечив син.

Не дивлячись на нього, свекор відповів:

– Шаленство тут лише в однім – що спромоглися скоротити сімейні статки у час, коли спостерігався підйом.

Мадс Гільструп двічі роззявив й стулив рота, беззвучно, мов риба в акваріумі.

– Цей консультант не наважиться торгуватися за ціну, якщо вважатиме першу пропозицію занизькою, – мовив свекор. – Треба нокаутувати його першим же ударом. Два мільйони. Яка твоя думка, Рагнхільд?

Рагнхільд повільно кивнула, уткнувшись поглядом у вікно, бо їй не ставало сил дивитися на чоловіка, котрий, опустивши голову, сидів у тіні, якої не сягало світло від настільної лампи.

Коли вона увійшла до ресторану, Юн Карлсен уже сидів за столиком, чекаючи. Здавався меншим, ніж вона пригадувала, мабуть, через те, що не вдягнув форми, а напнув мішкуватий костюм, який придбав, найімовірніше, у «Фретексі». А може, почувався ніяково у фешенебельній ресторації. Підводячись, щоб привітатися з нею, він перекинув вазу із квітами. Разом вони порятували квіти й розсміялися. Потім побалакали про те про се. Коли він спитав, чи має вона дітей, вона лише похитала головою.

Чи має вона дітей? Ні. Але, можливо, він має… Ні-ні.

Поволі мова дійшла до нерухомості Армії спасіння, але вона зауважила, що доводить свою думку без звичного азарту. Він увічливо посміхався, попиваючи вино. Вона додала до пропозиції десять відсотків. Він захитав головою, так само усміхаючись, зробив комплімент про намисто, котре добре пасувало до її шкіри.