Ю Несбьо - Спаситель

Помстилася вона, звабивши гера Бреме, молодого вчителя німецької, у котрого вони всі були трішки закоханими. Вчителі мешкали у будівлі напроти, тож вона просто перейшла через бруківчасту вулицю й постукала у двері його помешкання. Вона приходила до нього чотири рази. Й чотири рази, повертаючись додому бруківкою, цокала підборами так, що майданом котилася луна.

Ширилися чутки, а вона не надто старалася покласти їм край. Коли донеслася звістка, що гер Бреме звільнився й поспіхом виїхав у нове місце, до Цюріха, Рагнхільд переможно всміхнулася, дивлячись у засмучені обличчя однокласниць.

Закінчивши швейцарську школу, Рагнхільд повернулася додому. Нарешті вдома, міркувала вона. Утім, тут знову вона перестріла очі Юханнеса. У посрібленій воді, у тінях яскравої лісової зелені, за блискучими чорними вікнами молебні чи в авто, які мчали повз неї, здіймаючи по собі гірку на смак куряву, що скрипіла на зубах. І коли з Чикаго прийшов лист, у якому пропонували навчання (business administration, [29]три роки – бакалавр, п’ять років – магістр), вона попросила у батька перерахувати необхідні на освіту кошти.

Від’їзд став полегшенням. Вона знов отримала змогу стати новою Рагнхільд. Втішалася з нагоди забути, але для цього потребувала плану, задуму, мети. Й мета знайшлася. Мадс Гільструп.

Вона гадала, все трапиться легко, адже вона вже має теоретичні й практичні знання, щоб зваблювати хлопців з високого товариства. Й до того ж була красива. Так говорив Юханнес, і повторювали решта. Головне – очі. Природа наділила її блакитною райдужкою, як у матері, й надзвичайно чистими білками, що, як довела наука, приваблює протилежну стать, позаяк свідчить про прекрасне здоров’я й чудову спадковість. Тому Рагнхільд нечасто носила темні окуляри. Хіба коли сподівалася вразити, знявши їх у слушну мить.

Дехто переконував, що вона подібна до Ніколь Кідман. Приваблювала своєю понуро-суворою красою. Може, саме у цьому була річ. У суворості. Адже коли вона силкувалася сконтактуватися з Мадсом Гільструпом у коридорах чи кампусовій їдальні, він поводився, мов сполоханий мустанг, уникав погляду в очі, нервово трусячи головою, відкидаючи чуба, й поспішно відступав на безпечну територію.

Зрештою вона поставила все на одну карту.

Увечері напередодні одного зі щорічних, начебто традиційних дурнуватих свят Рагнхільд дала співмешканці по кімнаті грошей на нові черевики і на номер у готелі й три години згаяла перед дзеркалом. Як виняток, вона прийшла на свято заздалегідь, знаючи, що Мадс Гільструп приходив на всі свята чи не найпершим, й прагнучи випередити ймовірних конкуренток.

Він мимрив і затинався, заледве набираючись сміливості глянути у її блакитні райдужки й надчисті білки. Тим паче на викот у сукні. Й усупереч переконанню, яке мала раніше, Рагнхільд виявила, що самовпевненість аж ніяк не завжди йде поруч із грошима. Згодом вона дійде висновку, що у Мадсовім комплексі меншовартості винен блискучий, вимогливий батько, що ненавидів слабкість й збагнути не міг, чому природа не подарувала йому сина, який скидався б на нього більше.

Але вона не поступилася, крутячись перед Мадсом Гільструпом, наче принада, фактично не приховуючи своєї доступності, і бачила, як дівчата, котрих вона вважала подругами й vice versa, [30]пліткували, адже, якщо вже відверто, всі вони були стадними тваринами. Й урешті, після шести пляшок слабкоалкогольного пива й сильної підозри, що він гомосексуаліст, мустанг зважився вийти на відкритий простір, а ще після двох пляшок вони пішли зі свята.

Утім, віддалася вона йому у сусідчиному ліжку. Як не крути, а черевички ж недешево коштували. А коли за три хвилини Рагнхільд стерла його з себе сусідчиним укривалом, сплетеним вручну, вона вже знала, що приручила його. Тепер треба було лише поволі нап’яти збрую й осідлати.

Додому після закінчення навчання вони поїхали нареченими. Мадс Гільструп керуватиме своєю часткою родинного статку, твердо переконаний, що йому не доведеться долати випробування у різноманітних щурячих перегонах. Його завдання – знайти добрих радників.

Рагнхільд знайшла місце при такому собі біржевому маклері, який і слова не чув про університет середнього рівня, зате чув про Чикаго, й те, що він чув, йому припало до серця. Та й те, що бачив. Він не був чудовим фахівцем, утім вирізнявся вибагливістю й у особі Рагнхільд зустрів рідну душу. Тому невдовзі вона обійняла посаду фондового аналітика, інтелектуально непросту, й засіла місце за монітором та телефонами біля столу на «кухні», як вони прозвали маклерську контору. Саме тут Рагнхільд Гільструп (вона змінила дівоче прізвище відразу після заручин, мовляв, так «зручніше») показала себе з найліпшого боку. Якщо лише проконсультувати офіційних, ймовірно фахових інвесторів маклерської контори щодо придбання «Оптикома» було замало, вона ладна була муркотіти, фліртувати, маніпулювати, брехати й плакати. Рагнхільд могла потертися об чоловічі й навіть об жіночі ноги – як результат, справи з акціями йшли набагато краще, ніж завдяки її фондовим аналізам. Але найбільша її чеснота полягала в іншому – вона чудово зналася на найважливішому вмотивуванні акційного ринку – жадобі.