Ю Несбьо - Спаситель

– А якоїсь новішої?

– І хто б, на твою думку, його знімав?

Харрі знайшов Мартіну у «Сторожовій Вежі». Кав’ярня була зачинена, але адміністратор Притулку впустив Харрі через запасний хід.

Він знайшов дівчину у пральні, яка розташовувалась за складом одягу, вона стояла спиною до дверей, спорожняючи пральну машину. Щоб вона не сполохалась, він тихенько кахикнув.

Мартіна повернула голову, а він милувався її лопатками та потилицею, розмірковуючи, звідки в ній така м’яка граційність. І чи вона збережеться в ній назавжди. Дівчина, випроставшись, схилила голову набік, відкинула з обличчя пасмо волосся й посміхнулася:

– Привіт тобі, о Харрі!

Вона стояла всього за крок до нього, опустивши руки. Він довго дивився на неї. На її по-зимовому бліду шкіру, що якось дивно світилася зсередини. Чуттєві напружені ніздрі, чудові очі із зіницями-крапельками, які скидаються на часткове місячне затемнення. На вуста, які вона мимохіть спершу стиснула, щоб зволожити, потім розслабила, м’які та вологі, ніби після цілунку. Барабан у сушарці торохкотів. Вони були наодинці. Мартіна, глибоко зітхнувши, ледве відхилила голову назад. До неї лише крок.

– Добридень, – привітався Харрі, стоячи як укопаний.

Вона двічі кліпнула очима. Потім швидко й ніяково посміхнулася, розвернулася до столу й почала складати речі.

– Я незабаром закінчу. Зачекаєш?

– Мені треба написати звіти до свят.

– Завтра ми влаштовуємо тут різдвяний обід, – мовила Мартіна, напівобернувшись до нього. – Чи не бажаєш прийти й допомогти?

Він похитав головою.

– Маєш інші плани?

На столі поруч лежала «Афтенпостен». Солдатові Армії спасіння, якого знайшли вчора у туалеті аеропорту «Гардермоен» в Осло, наділили цілу шпальту. Газета цитувала комісара Гуннара Хагена, котрий заявив, що поліція не знає ані убивцю, ані мотиву, але у події помітний зв’язок з убивством на Егерторг, яке трапилось минулого тижня.

Позаяк жертви були рідними братами, а поліція найперше підозрювала неопізнаного хорвата, газети вже рясніли вигадками щодо ймовірної кревної помсти. «Варденс Ганг» зазначала, що родина Карлсенів багато разів проводила відпустку у Хорватії й, з огляду на хорватські звичаї кревної помсти, таке пояснення видається дуже ймовірним. На перших шпальтах «Дагбладет» застерігали від упередженого ставлення, зазначаючи, що не варто рівняти під одну мірку хорватів та злочинні елементи серед сербів та косівських албанців.

– Мене запросили на гостину до Ракелі та Олега, – сказав Харрі. – Щойно забрав подарунок для Олега й отримав від них запрошення.

– Від них?

– Від неї.

Продовжуючи складати речі, Мартіна кивнула, наче він сказав їй щось, над чим треба помізкувати.

– Це означає, що ви…

– Ні, – мовив Харрі. – Не означає.

– Вона досі з іншим? З тим лікарем?

– Як я знаю, так.

– Чи ти не спитав? – Харрі відчув образу в її голосі.

– Це мене не обходить. Він напевне святкує Різдво зі своїми батьками. І по всьому. А ти тут святкуватимеш?

Вона мовчки ствердно захитала головою, складаючи речі.

– Я прийшов попрощатися.

Вона знов кивнула, але не озирнулася.

– Прощавай, – мовив Харрі.

Мартіна заклякла. Плечі ледь помітно затремтіли.

– Ти зрозумієш. Може, зараз ти не ймеш цьому віри, але з часом ти збагнеш, що не могло бути… інакше.

Вона озирнулась. В очах стояли сльози.

– Я знаю, Харрі. Й незважаючи на те, я бажала цього. Хай і ненадовго. Хіба це так багато?

– Ні. – Харрі криво усміхнувся. – Певний час усе було б чудово. Але краще розійтися просто зараз, не чекаючи, коли буде боляче.

– Адже ж уже боляче, Харрі. – Перша слізка збігла по щоці.

Якби Харрі не знав, що трапилось з Мартіною Екхоф, він би гадав, що ця жінка ніяк не може знати, що таке біль. Але зараз йому спали на гадку материні слова, котрі він почув від неї у лікарні: більш порожнім за життя, прожите без кохання, є лише життя, прожите без болю.

– Я піду, Мартіно.

І справді пішов – до машини, яку поставив біля тротуару, постукав у бічне віконце, скло враз посунулось униз.

– Вона вже стала дорослою дівчиною, – мовив він. – Не знаю, чи варто її тепер так опікати. Знаю, що ти все одно опікатимеш, але я хотів тобі це сказати. І побажати веселого Різдва, нехай щастить.

Рікард наче прагнув щось відповісти, але врешті лише хитнув головою.

Харрі пішов у бік «Ейки». Повітря вже пахло відлигою.

Халворсена поховали на третій день Різдва. Накрапав дощ, розтала вода бурхливими струмками стікала вулицями, сніг на цвинтарі посірів, став важким. Харрі ніс труну, як і решта. Перед ним ішов молодший брат Джека. Він здогадався за ходою. Потому вони зібралися у ресторані «Валькірія», який у народі прозвали «Валька».