Ю Несбьо - Спаситель

– Hello, Harry. Чи у вас зручна лінія вогню?

– Пречудова. Просто тобі у потилицю. Кидай зброю, кажу.

– Звідки я знаю, що ви озброєний, Харрі? Адже ваш револьвер у мене.

– Я взяв зброю, що належала напарникові. – Харрі побачив, як палець ліг на курок. – Джекові Халворсену. Якого ти зарізав на Гетеборггата.

Чоловік перед ним остовпів.

– Джекові Халворсену? – перепитав Станкич. – Чому ти вважаєш, що то зробив я?

– Твоя ДНК у блювотинні. Твоя кров на пальті. Й свідок, що стоїть перед тобою.

Станкич повільно кивнув.

– Розумію. Я вбив вашого напарника. Але якщо ви справді такої думки, то чому ж не пристрелили мене?

– Бо ми різні, ти і я, – відповів Харрі. – Я не убивця, я поліцейський. Отже, якщо ти зараз кинеш зброю, я заберу лише половину твого життя. Рівно двадцять років. Ну ж бо, обирай, Станкичу. – У Харрі вже почали боліти м’язи у плечах.

– Tell him! [63]

Харрі зрозумів, що то Станкич мовив до Юна, й лише тоді він наче очуняв.

– Tell him!

Юнів борлак ходив угору-вниз, наче поплавець.

– Юне? – мовив Харрі.

– Я не можу…

– Він застрелить вас, Юне, кажіть.

– Гадки не маю, чого ви від мене хочете…

– Послухайте, Юне. – Харрі не зводив очей зі Станкича. – Жодного слова, яке ви промовите під прицілом револьвера, не можна використати проти вас у суді. Розумієте? Тому зараз вам нічого втрачати.

Тверді й гладенькі стіни приміщення відгукнулися неприродно гучним та різким відлунням руху металевих деталей та пружин револьвера, коли чоловік звів курок.

– Стривайте! – Юн виставив руки уперед. – Я все розповім.

Він перестрів погляд поліцейського через плече Станкича. Й збагнув, що той про все знає. Може, вже навіть давно. Поліцейський має рацію, втрачати йому зараз нічого. Хай що він казатиме, проти нього цього не використають. Але найдивніше, що він сам прагнув розповісти. По суті, він лише цього й прагнув.

– Ми стояли біля автівки, чекаючи на Теа, – почав Юн. – Поліцейський слухав повідомлення на мобільному автовідповідачеві. Я зрозумів, що воно від Мадса. І все збагнув, коли поліцейський сказав, що то зізнання й він має зв’язатися з вами. Я збагнув, що мене невдовзі викриють. Я мав при собі Робертів складаний ніж, тож діяв інстинктивно.

Юнові стояло перед очима, як він силкувався знерухомити руки поліцейського за спиною, але той спромігся вивільнити одну й прикрити горло. Юн бив і бив ножем у ту руку, але не міг дістатися шийної артерії. Осатанілий, він жбурляв поліцейського з боку у бік, наче ганчір’яну ляльку, й бив та й бив, допоки ніж не втрапив у груди, й поліцейський, сіпнувшись, зітхнув і зм’якнув. Він узяв із землі його мобільник і поклав у кишеню. Лишався останній удар.

– Але Станкич став на заваді? – спитав Харрі.

Юн уже замахнувся ножем, збираючись перетяти безтямній жертві горло, коли почув, як хтось кричить іноземною мовою, звів очі й побачив, що до них біжить чоловік у синій куртці.

– Він тримав пістолет, тож мені довелось тікати, – мовив Юн, відчуваючи, як зізнання очищує його, звільняючи від тягара. Побачив, як Харрі кивнув, побачив, що білявий велетень зрозумів його. Й до того розчулився, що від сліз перехопило у горлі, коли він вів далі: – Він вистрелив, коли я забіг до під’їзду. Й мало не поцілив. Він мало мене не вбив, Харрі. Він навіжений кілер. Ви мусите затрелити його, Харрі. Ми маємо схопити його, ви та я, ми…

Він зауважив, як Харрі, поволі опустивши револьвер, встромив його за пояс штанів.

– Що… Що ви таке робите, Харрі?

Велет-поліцейський застебнув пальто.

– Йду у різдвяну відпустку, Юне. Вельми вдячний за розповідь.

– Харрі! Стривайте!..

Упевненість у тому, що за мить здійсниться його невідворотна доля, за кілька секунд обсушила йому горло та рот.

– Ми ж можемо поділити гроші, Харрі. Послухайте-но, адже ж можна поділити на трьох. І ніхто ні про що не дізнається.

Але Харрі, вже повернувшись, мовив англійською до Станкича:

– Гадаю, у сумці стане коштів, щоб чимало хто з «Інтернаціоналя» звів собі домівки у Вуковарі. А твоя мама, може, пожертвує трохи апостолові у соборі Святого Стефана.

– Харрі! – Крик Юна пролунав, наче передсмертний зойк. – Усі люди заслуговують на ще один шанс, Харрі!

Поліцейський, уже обхопивши руків’я на дверях, зупинився.

– Зазирни у своє серце, Харрі. Там ти напевне знайдеш крихту прощення!

– Клопіт у тім, що… – Харрі потер підборіддя. – Прощення – то не моя справа.

– Що? – Юн очманів.

– Спасіння, Юне. Визволення. Ось моя справа. Моя теж.