Ю Несбьо - Спаситель

– Жебраки милостині не викидають, – мовив Харрі. – У цьому природа речей. Я збагнув це у Загребі. Радше, мене раптом осяйнуло. Коли мені слідом кинули норвезьку двадцятикронову монетку. Я споглядав, як вона дзиґою крутилася долі, й раптом згадав, як напередодні наші оперативники знайшли у снігу коло крамнички на розі на Гетеборггата хорватську монетку. Вони автоматично пов’язали її зі Станкичем, який того дня втікав цим шляхом, коли Халворсен стікав кров’ю вулицею вище. За своєю природою я людина скептична, але коли там, у Загребі, я дивився на ту монетку, мені здалось, що якась вища сила навмисно прагне мені щось показати. Коли я вперше зустрівся з Юном, жебрак кинув йому навздогін монетку. Пригадую, я тоді ще здивувався: жебрак відмовився від милостині. А учора знайшов цього жебрака у Дайкманській бібліотеці й показав йому монетку, яку знайшли оперативники. Він засвідчив, що дійсно жбурнув услід Юнові іноземну монетку, може, навіть саме цю. Та, ймовірно, саме її.

– Тож Юн, мабуть, їздив у Хорватію, хіба заборонено?

– Звісно, ні. От лишень дивина в тому, що, за його словами, він ніколи не бував за кордоном далі Данії та Швеції. Я спитав у паспортній службі, й дійсно, закордонного паспорта Юнові Карлсену не видавали. А от десять років тому видали паспорт Робертові Карлсену.

– Може, Юн отримав монету від Роберта?

– Слушно. Монетка – не доказ. Але вона змусила мене пошурупати мізками. А що, як Роберт у Загреб не літав? А що, як туди навідувався Юн? Юн мав ключі від усіх квартир, які Армія спасіння здає внайми, отже, і від квартири Роберта. А що, як він тихцем поцупив братів паспорт і злітав у Загреб, а там, знову видавши себе за Роберта Карлсена, замовив убити Юна Карлсена? Але із самого початку планував убити Роберта Карлсена.

Мартіна замислено роздивлялася ніготь на власній руці.

– Але якщо Юн прагнув убити Роберта, то чому замовив власне убивство?

– Щоб створити собі досконале алібі. Адже навіть якби Станкича схопили й він зізнався, Юн буде поза підозрою. Те, що саме цього дня Роберт з Юном обмінялися чергуваннями, скидатиметься на фатальний збіг. Станкич лише виконає інструкції, які йому надали. А коли згодом Станкич вже у Загребі зауважить, що вбили замовника, вони не матимуть причин виконувати замовлення й вбивати Юна. Адже ж рахунок нікому сплатити. Загалом, задум просто геніальний. Юн мав змогу пообіцяти загребцям будь-які гроші, адже розрахункова адреса все одно не існуватиме більше. Як і єдина людина, спроможна довести, що того дня у Загребі був не Роберт Карлсен, й, імовірно, могла би довести алібі на час замовлення, – Роберт Карлсен. Задум був логічно замкненим колом, яке самознищується, ілюзія змії, що пожирає сама себе за хвіст, творіння, яке самознищується після виконання замовлення, не лишаючи зачіпок.

– Порядок понад усе, – мовила Мартіна.

Пара студентів завели застільну пісню, намагаючись заспівати на два голоси у супроводі гучного хропіння одного із солдатів.

– Але чому, чому він прагнув убити Роберта?

– Бо Роберт був для нього загрозою. За словами капрала Руе, Роберт погрожував «знищити» Юна, якщо той знову підійде до якоїсь жінки. Спершу я гадав, що йшлося про Теа. Але ти маєш рацію, Роберт не мав до неї надзвичайних почуттів. Юн казав, буцімто брат божеволів через цю жінку, щоб згодом усе скидалося на те, що у Роберта був мотив прагнути його смерті. Але Роберт мав на увазі не Теа, а Софію Михолеч. П’ятнадцятирічну хорватську дівчинку, яка сьогодні мені у всьому зізналася. У тому, що Юн постійно змушував її до сексу, погрожуючи витурити її родину з квартири, яка належить Армії, а також з країни, якщо вона пручатиметься чи прохопиться хоч кому-небудь. Але, завагітнівши, вона звернулася до Роберта, який допоміг їй і пообіцяв, що спинить Юна. На жаль, Роберт не пішов одразу ані до керівництва Армії, ані у поліцію. Мабуть, гадав, що то сімейний клопіт і не треба виносити сміття під чужу хату. Як я зрозумів, у вас в Армії спасіння так заведено.

Мартіна споглядала засніжений нічний краєвид, що химерно мигтів за вікном.

– У цьому був задум, – мовила вона. – Але що пішло не так?

– Те ж саме, що й завжди, – відповів Харрі. – Погода.

– Погода?

– Якби того вечора рейс у Загреб не відклали через снігопад, Станкич полетів би додому й лише там дізнався, що, на жаль, вбив замовника, от і по всьому. Але Станкич мимоволі залишається ночувати в Осло й виявляє, що вбив не ту людину. Але він гадки не має, що для них замовником є Роберт Карлсен, тому продовжує полювання.