Ю Несбьо - Спаситель

– Що відбувається? – спитала Мартіна.

– Юн утікає, – коротко сказав Харрі.

– Він знає, що Станкич живий?

– Юн тікає не від Станкича, а від нас. Знає, що його викрито.

Мартіна дивилася на нього, широко розплющивши очі.

– Викрито щодо чого?

– Я до пуття й не збагну, з чого ж почати.

Потяг під’їхав до перону на Центральному вокзалі. Харрі глянув на вулицю – ані сліду Юна Карлсена.

– Все почалося з того, що Рагнхільд Гільструп запропонувала йому два мільйони крон, щоб він посприяв Гільструпам у придбанні нерухомості Армії, – почав він. – Юн відхилив пропозицію, бо не повірив, що вона змовчить. Одначе за її спиною він зв’язався безпосередньо з Мадсом та Албертом Гільструпами. Вимагаючи п’ять мільйонів, та ще й за однієї умови: Рагнхільд не має про це знати. Вони згодились.

Мартіна від подиву аж рота роззявила.

– Звідки ти це все знаєш?

– Після смерті Рагнхільд Мадс Гільструп, не витримавши, зламався. Й вирішив викрити цю змову. Він зателефонував за номером з візитівки Халворсена. Халворсен не відповів, але Мадс залишив повідомлення на автовідповідачі. Кілька годин тому я прослухав його. Зокрема там сказано, що Юн вимагав укласти письмову угоду.

– Юн полюбляє, щоб усе було до ладу, – тихо мовила Мартіна.

Потяг рушив зі станції, повз будівлю начальника вокзалу, проминув сірі східні райони, повз задвірки, побиті велосипеди, порожні мотузки для висушування білизни, закіптюжені вікна.

– Але до чого тут Станкич? – спитала Мартіна. – Хто замовив Юна? Мадс Гільструп?

– Ні.

Потяг пірнув у чорну безвість тунелю, у темряві її голос був майже нерозбірливий через стукіт коліс.

– Рікард? Тільки не кажи, що Рікард?

– Чому ти вважаєш, що це Рікард?

– Тієї ночі, коли Юн мене зґвалтував, саме Рікард знайшов мене у нужнику. Я збрехала, що впала у пітьмі, спіткнувшись, але помітила, що він не повірив. Він допоміг мені дістатися ліжка, не перебудивши нікого. Й незважаючи на те, що він ніколи й нічого не казав, я повсякчас мала відчуття, що він бачив Юна й збагнув, що сталося.

– Хм. Отже, саме тому він так тебе захищає. Певно, по-справжньому кохає.

Вона кивнула.

– Мабуть, тому я… – вона замовкла.

– Ти?

– Тому й не хочу, щоб він виявився замовником.

– Отже, бажання твоє виконано. – Харрі глянув на годинник. – За чверть години вони дістануться аеропорту.

Мартіна спантеличено глянула на нього.

– Ти ж не маєш на думці, що…

– Що?

– Ти ж не маєш на думці, що батько знав про зґвалтування? І що він… він…

– Ні, твій батько не має до цього стосунку. Убивство Юна Карлсена замовив…

Несподівано потяг виринув з тунелю – чорне зоряне небо розстелилося над білою блискучою землею.

– …сам Юн Карлсен.

Жінка, зодягнена у форму авіакомпанії «САС», усміхнулася, зблиснувши вибіленими зубами, простягнувши Юнові квиток, натиснула кнопку перед собою. Над головою задзеленчав дзвоник, і наступний клієнт підійшов до турнікету, простягнувши перед собою, ніби мачете, талончик з номером у черзі.

Юн повернувся обличчям до величезної зали вильотів. Він бував тут і раніше, але ніколи не бачив, щоб було так залюднено, як сьогодні. Гудіння голосів, кроків, оголошень по радіо здіймалося до високого, ніби церковного, склепіння. Сповнена надій какофонія, суміш мов, уривки незрозумілих речень. Додому на Різдво. Геть звідси до Різдва. Нерухомі черги на реєстрацію, ніби нагодовані удави, звивалися поміж загородками.

Дихай, казав він сам до себе. Часу вдосталь. Вони нічого не знають. Наразі ще. А може, взагалі не дізнаються. Він став за літньою пані, й коли черга просунулася сантиметрів на двадцять, нахилився й допоміг пані переставити валізу. Вона озирнулась, вдячно глянула на нього, й він роздивився, що вона має тонку бліду шкіру, як у мерця, що щільно обтягувала череп.

Він усміхнувся у відповідь, й пані нарешті відвернулася. Але у гудінні голосів живих людей йому безугавно вчувався її крик. Нестерпний, безугавний крик, що намагався заглушити ревіння електричного двигуна. Опинившись у лікарні й дізнавшись, що поліція обшукувала його квартиру, йому спало на думку, що вони, може, знайдуть у шухлядці угоду з «Гільструп Інвест», яку він з ними уклав. За якою Юн отримає п’ять мільйонів крон, якщо Керівна рада схвалить угоду, й підписану Мадсом та Албертом Гільструпами. Тому, коли поліція повезла його у Робертову квартиру, він помчав на Гетеборггата, щоб забрати той документ. І заскочив там Рагнхільд. Вона не чула, як він прийшов, бо увімкнула пилосос. І сиділа, тримаючи угоду в руках. Вона побачила. Побачила його гріхи так само, як колись мати побачила заплямоване сіменем простирадло. Й, достоту як мати, Рагнхільд принизить його, знищить, розповість геть усім. Батькові. Вона не мусить бачити. Він відібрав у неї очі, так міркував Юн. Але вона досі кричить.