Ю Несбьо - Спаситель

– А насправді не хапався?

– Залежить від того, що вважати зброєю. – Ула глянув скоса на Туріль Лі, котра через силу намагалася бути незворушною. – Коли його перевернули, виявилося, що ширінька розстебнута, увесь інструмент назовні. Очевидно, він просто хотів сходити за вітром.

Туріль Лі почервоніла й спохмурніла.

– Але це лише між нами, – мовив Ула Лі. – Ви ж розумієте, хіба ні?

– Тобто ви кажете, що отак просто застрелили його? – недовірливо перепитала Теа.

– Не ми, – сказала Туріль Лі. – Снайпер із спецпідрозділу.

– Гадають, Станкич щось почув і повернув голову, – зауважив Ула. – Куля увійшла за вухом і вийшла у місці, де був ніс. Сніп-снап-снуре… ха-ха.

Теа глянула на Юна.

– Йому б не завадило мати при собі набої, – замислено мовив Ула. – Незабаром сам побачиш його, Карлсене. Добре було б, якби ти його упізнав.

– Хай там як, а упізнати буде зовсім непросто, – сказав Юн.

– Так, ми чули. – Ула похитав головою. – Ця, теє… пантомімічна фізіономія. Цілковита дурня, як на мене. Але то все між нами, гаразд?

Певний час панувала тиша.

– Чи ви цілком певні, що то саме він? – спитала Теа. – Я про те, що обличчя ж спотворене.

– Вони упізнали куртку, – мовив Ула.

– Й усе?

Ула та Туріль Лі перезирнулись.

– Та ні, – сказала Туріль. – На куртці й на уламку скельця засохла кров. Зараз саме порівнюють цю кров із кров’ю Халворсена.

– Усе вже минулося, Теа. – Юн обійняв дівчину міцніше. Вона поклала голову йому на плече, він відчув пахощі її волосся. Незабаром він матиме змогу поспати. Довго. Поміж спинками сидінь виднілася рука Туріль, що лежала на кермі. Вона повернула на узбіччя вузької дороги, щоб розминутися з білим електромобілем, таким самим, який королівська родина подарувала Армії спасіння.

Діаграми та цифри на дисплеях, те, як ритмічно пищить лічильник серцевих скорочень, створювали оманливе враження, що все під контролем.

Рот та ніс Халворсена прикривала маска, на голові було щось подібне до шолома, реєстратор змін мозкової активності, за словами лікарки. Повіки темні, з темним мереживом судинок. Раптом Харрі спало на думку, що він ніколи ще такого не бачив. Ніколи не бачив, щоб у Халворсена були очі заплющені. За спиною розчинилися двері. Беата.

– Нарешті, – мовила вона.

– Я просто з літака, – прошепотів Харрі. – Скидається на сплячого льотчика-винищувача.

Лише побачивши силувану посмішку Беати, він зрозумів зловісний сенс своєї метафори. Мозок отупів, інакше б він використав іншу. Чи просто змовчав. Загалом, він зберіг своє обличчя тільки тому, що переліт із Загреба в Осло триває лише півтори години, а стюардеса, яка розносила питво пасажирам, обслуговувала решту й лише наприкінці зауважила лампочку біля його сидіння.

Вийшовши з палати, вони сіли у куточку для відпочинку наприкінці коридору.

– Які новини? – спитав Харрі.

Беата провела долонею по обличчю.

– Вчора увечері мені телефонував лікар, який оглядав Софію Михолеч. Окрім синця на чолі, він інших травм не виявив, але, за його словами, синець, може, справді спричинився через те, що вона наскочила на двері. А ще запевняв, що дуже переймається лікарською таємницею, але дружина переконала його, що він мусить її порушити, позаяк ідеться про надзвичайно вагоме розслідування. Він узяв у Софії кров, аналіз якої не виявив жодних порушень норми, допоки він, лише покладаючись на інтуїцію, не попрохав перевірити рівень хоріонічного гонадотропіну. Сумнівів майже немає. – Беата прикусила губу.

– Цікаво. От лише я гадки не маю, що таке хоріонічний гонадотропін.

– Зовсім нещодавно Софія була вагітна, Харрі.

Харрі хотів був присвиснути, але у горлі пересохло.

– Отже треба, щоб ти з нею поспілкувалася.

– Звісно, ми ж з нею найближчі подруги, – сухим тоном мовила Беата.

– Дружба не має до цього стосунку. Треба дізнатись, чи не було зґвалтування.

– Зґвалтування?

– Інтуїція.

Вона зітхнула:

– Гаразд. Але квапитися нікуди.

– Що ти маєш на увазі?

– Після того, що трапилося цієї ночі.

– А що трапилося?

Беата пильно глянула на нього.

– Хіба ти не знаєш?

Харрі похитав головою.

– Я написала тобі на мобільник щонайменше чотири повідомлення.

– Учора я загубив мобільник. Розказуй.

Беата вагалася.

– Трясця! Маю надію, це не те, про що я здогадуюсь?

– Вони застрелили Станкича. Він помер на місці.

Харрі заплющився, голос Беати лунав здалеку: