Ю Несбьо - Спаситель

– Але ж решта продавців, мабуть, виставили б нерухомість на відкритий аукціон?

– Ми б теж так вчинили. Одначе ви поводились непохитно й однозначно дали зрозуміти, що, пропонуючи придбати нерухомість цілком, зовсім не згодні торгуватися.

– Хай там як, а твоя рекомендація була вирішальною.

– Я лише дав позитивну оцінку вашій пропозиції.

Мадс Гільструп посміхнувся:

– Трясця, ви ж мали змогу отримати вдвічі більші кошти.

Юн знизав плечима:

– Можливо, розділивши нерухомість на складові, ми б отримали трохи більше, але теперішня пропозиція позбавляє нас тривалого та клопіткого продажу. А Керівна рада мусить цілком довіряти покупцеві. Адже ми мусимо дбати про тамтешніх пожильців. Навіть уявляти не хочеться, як би з ними повелися решта покупців.

– Пункт щодо заморожування квартплати та заборони виселення теперішніх мешканців дієвий лише протягом вісімнадцяти місяців.

– Довіра важить більше за пункти в угоді.

Мадс Гільструп нахилився уперед:

– Ох, маєш рацію, Карлсене, хай тобі грець! А чи знаєш ти, що я знав про вас із Рагнхільд із самісінького початку? Розумієш, коли вона з кимось трахалася, щоки у неї палали рум’янцем. І так щоразу, коли в офісі згадували про тебе. Чи ти цитував їй Біблію, коли порав її? Як на мене, їй би це було до вподоби. – Він знову відхилився на спинку крісла, гигикнув, погладив долонею дробовик на столику. – Зброя заряджена, Карлсене. Чи ти бачив, на що здатен шріт? Навіть цілитися не потрібно, натиснув на курок і – бах! – тебе вклеїть просто у ту стіну. Потужно, га?

– Я прийшов сказати, що не бажаю, щоб ми ворогували.

– Ворогували? – Мадс Гільструп розреготався. – Ми завжди ворогуватимемо. Пригадуєш літо, коли ви придбали Естгор і командувач Екхоф особисто запросив мене туди? Пожалів бідолашного хлопчину, адже ви придбали його дитячі спогади. Щодо такого ви страшенно уразливі. Боже, які ж ви мені були ненависні! – Мадс Гільструп знову засміявся. – Я спостерігав, як ви гралися й розважалися, наче все там було ваше. А надто твій брат, Роберт. Повсякчас водився з малими дівчатками. Дражнив їх, водив у стодолу, а там… – Мадс, переставляючи ногу, зачепив пляшку, яка впала, ледь стукнувшись об долівку. Коричнево-бура рідина розтеклася паркетом. – Ви мене не помічали. Жоден з вас мене не помічав просто перед носом, наче я порожнє місце. Ви надто переймалися один одним. Отже, міркував я, значить, я невидимка. От я й покажу вам, на що здатні невидимки.

– Це через те ти таке накоїв?

– Я? – зареготав Мадс. – Я не винен, Юне Карлсене. Ми, люди з привілеями, ніколи не винні, час уже второпати. Наша совість завше чиста, бо ми маємо вдосталь коштів, щоб купити чужу. У тих, хто повинен нам прислуговувати, виконуючи непотребну роботу. У цьому закон природи.

Юн кивнув:

– Навіщо ти зателефонував поліцейському й зізнався?

Мадс Гільструп знизав плечима:

– Я, власне, прагнув не йому телефонувати, а Харрі Холе. Але той бовдур не мав візитівки, тому я зателефонував за номером, який мав. Халворсену абощо. Не пригадаю, я був п’яний.

– Чи ти комусь ще казав про це? – спитав Юн.

Мадс Гільструп замотав головою і, піднявши пляшку, відпив ковток.

– Лише батькові.

– Батькові? А, звісно, звісно.

– Звісно? – Мадс пирхнув. – Чи ти любиш свого батька, Юне Карлсене?

– Так. Дуже люблю.

– І ти не згодишся, що любов до батька може бути прокляттям? – Юн змовчав, а Мадс вів далі: – Батько прийшов відразу потому, як я зателефонував поліцейському, а коли я розповів йому, знаєш, що він зробив? Узяв лижну палицю і побив мене. А старий шкарбун досі боляче б’ється. Адже ж знаєш, зненависть додає сил. Він сказав: якщо я ще хоч комусь розповім, змішавши з брудом репутацію родини, він уб’є мене. Отак і сказав. І знаєш… – Мадсові очі вмить сповнилися слізьми, голос затремтів. – Я все одно його люблю. Й часом мені видається, що саме за це він так люто мене ненавидить. За те, що я, його єдиний син, такий кволий, що навіть не здатен ненавидіти його у відповідь.

Він, стукнувши, поставив пляшку додолу, кімнатою прокотилася луна. Юн схрестив долоні.

– А тепер послухай мене. Поліцейський, якому ти зробив зізнання, зараз перебуває у комі. І якщо ти присягнеш не переслідувати мене та моїх близьких, я обіцяю, що ніколи тебе не викрию.

Мадс Гільструп ніби й не чув Юнових слів, він знов і знов дивився на екран, де спиною до них стояли наречені.

– Дивись, вона саме відповідає «так». Я знов і знов переглядаю цей епізод. Бо не збагну. Вона ж заприсяглась. Вона ж… – Він потрусив головою. – Я гадав, може, завдяки цьому вона знов покохає мене, коли я скою цей… злочин, й вона побачить мене таким, який я є. Злочинець має бути сміливим. Сильним. Має бути чоловіком, адже так? А не лише… – Він, голосно зітхнувши, майже гаркнув: -…чиїмось сином.