Ю Несбьо - Спаситель

– Стривайте! – рішуче зупинила його тендітна жінка, жестом наказуючи сісти. – Це не свідчить, що я очей не маю.

Харрі сів.

– Я бачу ненависть, – вела вона далі. – Й тугу. І чую спиртне. Про сина вірю. – Вона швидко всміхнулась. – Чого ви прагнете?

Харрі силкувався опанувати себе:

– Скільки це коштує? І як швидко буде виконано?

– Залежить від обставин, але фахівця, кращого за нашого, ви не знайдете. Ціна – від п’яти тисяч євро й поточні витрати на додачу.

– Чудово. На наступному тижні?

– Мабуть, замалий строк.

Жінка вагалася не більше частки секунди, але цього вистачило. Щоб він усе збагнув. І вона зрозуміла, що він збагнув. Голоси у радіо захлиналися від захвату, народ ревів, безперечно, хтось поцілив у ворота.

– Чи ви не певні, що ваш фахівець спроможеться так скоро повернутися? – спитав Харрі.

Вона довго не зводила з нього очей:

– Ви досі служите у поліції, адже так?

Харрі кивнув:

– Інспектором в Осло.

У неї здригнувся м’яз коло очей.

– Але для вас я не загроза. Хорватія поза зоною моєї юрисдикції, і ніхто не знає, що я прилетів сюди. Ані хорватська поліція, ані моє безпосереднє начальство.

– То чого ж ви прагнете?

– Домовитись.

– Про що?

Вона нахилилася, збавивши гучність у приймачі.

– Про вашого фахівця та мою мішень.

– Що ви маєте на увазі?

– Обмін. Ваш фахівець в обмін на Юна Карлсена. Якщо він припинить гонитву за Юном Карлсеном, я дозволю йому піти.

Вона здійняла брову:

– У вас там сила-силенна людей проти однієї моєї людини, а ви злякалися, пане Хансене?

– Ми злякалися кровопролиття. Ваш фахівець уже вбив двох людей і порізав одного мого колегу.

– Але… – вона змовкла. – Неймовірно.

– Якщо ви не відкличете його, з’являться наступні трупи. Й одним з них стане він сам.

Вона заплющилась. І довго так просиділа. Потім зітхнула:

– Якщо він убив вашого колегу, ви мститиметеся. То як я маю вірити, що ви виконаєте свою частину угоди?

– Мене звати Харрі Холе. – Він поклав на стіл свій паспорт. – Якщо дізнаються, що я приїздив, не попередивши хорватську владу, дипломатичний скандал гарантовано. А я втрачу роботу.

Вона добула окуляри.

– Отже, ви готові особисто стати заручником. Скидається на те, що ви не обманюєте, пане… – Вона, нап’явши окуляри, прочитала у паспорті: – Харрі Холе.

– Ось про що я прагну домовитися з вами.

– Розумію. – Жінка хитнула головою. – А знаєте… – вона зняла окуляри. – Можливо, я погоджуся на обмін, який ви запропонували. Але що з того, коли я не в змозі відкликати його.

– Тобто?

– Я гадки не маю, де він.

Харрі пильно вгледівся у її обличчя. Побачив біль в очах. Почув, як тремтить голос.

– Отже, можемо поговорити про те, що є у вашому розпорядженні. Назвіть мені людину, яка замовила убивство.

– Ні.

– Якщо поліцейський помре… – Харрі добув з кишені світлину, поклав на стіл, – вашого кілера, радше за все, буде вбито. А скидатиметься на те, що поліцейський стріляв для самозахисту. Отак. Якщо я не стану на заваді. Розумієте? Чи це та людина?

– Шантажування на мене не діє, пане Холе.

– Завтра уранці я летітиму в Осло. На звороті світлини я напишу номер телефону. Зателефонуйте, якщо зміните свою думку.

Вона схопила світлину й поклала у сумку.

– Це ж ваш син? – швидко й тихо спитав Харрі.

Вона остовпіла.

– Чому ви так вважаєте?

– Я теж маю очі. Й теж бачу біль.

Вона й надалі так сиділа, схилившись над торбинкою.

– А ви, Холе? – Вона звела очі. – Чи ви не знайомі з тим поліцейським? Адже так легко відмовляєтесь мститися?

У роті Харрі все пересохло, власне дихання обпалювало йому рот.

– Так, – відповів, – я не знаю його.

Коли він супроводжував її поглядом, допоки вона не зникла з очей, зайшовши за ріг, йому вчулося, ніби прокукурікав півень.

У номері він осушив решту мініатюрних пляшечок, ще раз виблював, випив пива, знову виблював і, поглянувши на своє відображення у люстерку, ліфтом спустився у бар.

Він намагався міркувати, сидячи у темному контейнері. У гаманці поліцейського лежало дві тисячі вісімсот норвезьких крон, тож, якщо він правильно запам’ятав курс обміну, цих коштів стане на те, щоб попоїсти, купити нову куртку й квиток до Копенгагена.

Зараз він має лише одну проблему – набої.

Постріл на Гетеборггата був сьомим, останнім. Він навідався на Плату, розпитуючи, де дістати дев’ятиміліметрові набої, але у відповідь стрічав лише порожні погляди. Поза тим, якщо питати наосліп, можна натрапити на поліцейських агентів.