Ю Несбьо - Спаситель

– Що не вживають?

– Собачатини.

– Собачатини? Стривай!

Музика стихла, але почувся шум вуличного руху. Потому Харрі знов озвався:

– Але ж, хай йому грець, у Норвегії не подають собачатини.

– Ні, маємо незвичний випадок. В інституті визначили породу, й завтра я зателефоную у Норвезький клуб собачників. Вони мають перепис всіх чистокровних псів та їхніх власників.

– Не второпаю, як це нам стане у пригоді. У Норвегії ж псів, певно, сотні тисяч.

– Чотири сотні тисяч. Щонайменше одна у кожній четвертій родині. Річ у тому, що то рідкісна порода. Чи ти чув про чорного метцнера?

– Будь ласка, повтори.

Вона послухалась. Кілька секунд у слухавці галасував загребський вуличний рух, потому Харрі вигукнув:

– Певна річ, цілком логічно! Людина без даху над головою. Як же я раніше не здогадався?

– Про що не здогадався?

– Я знаю, де переховується Станкич.

– Що?

– Зателефонуй Хагенові, нехай викличе загін «Дельта» для збройного захоплення.

– Де? Ти про що?

– Контейнерний склад. Станкич переховується в одному із контейнерів.

– Звідки ти знаєш?

– В Осло небагацько місцин, де можна підвечеряти чорним метцнером. Я прилечу завтра ранком, подбай, щоб до мого приїзду «Дельта» вже намертво оточила склад, але без мене ні до чого не вдаватися! Зрозуміло?

Добалакавши, Харрі постояв на вулиці, подивився у вікно на бар у готелі. Там щосили гриміла музика, а на стійці бару стояла недопита ним склянка трунку.

Вирахував він його, Маленького Спасителя. Треба тепер лише схопити хлопчину, а для цього потрібна ясна голова й тверда рука. Він згадав Халворсена. Серце, яке задихається від крові. Можна зійти просто у номер, де вже не лишилось ані краплини спиртного, замкнутися й викинути ключа у вікно. Або піти у бар і допити склянку. Харрі, глибоко зітхнувши, вимкнув мобільник. І посунув у бар.

Працівники штаб-квартири Армії спасіння вже давно розійшлися по домівках, лише у Мартіни ще світилося. Вона набрала номер Харрі Холе, питаючи себе про те саме знов і знов. Чим він так її зацікавив? Тим, що старший? Чи тим, що в ньому ніби ховається безмір невитрачених почуттів? Чи безпорадною розгубленістю? Випадок із знехтуваною жінкою мав би відлякати її, але чомусь подіяв просто-таки протилежним чином; він привабив її набагато сильніше, ніж коли-небудь за… а власне, чого вона хоче? Мартіна розчаровано зітхнула, почувши повідомлення оператора, що абонент чи то вимкнув телефон, чи то знаходиться поза межею досяжності. У довідковій вона дізналася його домашній номер, зателефонувала на Софієсгате. У серці шпигонуло, коли пролунав його голос, але виявилось, що то лише автовідповідач. Отже, безперечно, з’явився чудовий привід зазирнути на гостину дорогою з офісу, а його, як на гріх, немає вдома! Вона лишила повідомлення: мовляв, вона має заздалегідь віддати йому квиток на різдвяний концерт, бо зрання допомагатиме у Концертній залі.

Поклавши слухавку, Мартіна враз зауважила, що хтось спостерігає за нею, стоячи в дверях.

– Рікарде! Не роби більше так, ти мене налякав!

– Даруй, я збираюся додому, вирішив навідатись і поглянути, чи я останній. Підкинути тебе?

– Дякую, але я…

– Адже ж ти вже вдягнула куртку. Ходімо разом, тоді не доведеться вовтузитися із сигналізацією. – Рікард уривчасто засміявся. Минулого тижня Мартіна, йдучи останньою, умудрилася двічі здійняти тривогу, довелося сплачувати охоронній фірмі за виїзд.

– Гаразд, – відповіла вона. – Не відмовлятимусь. Дякую.

– Пусте. – Рікард шморгнув носом.

Серце калатало шалено. Він уже чув дух Харрі Холе. Обережно відчинивши двері, навпомацки пошукав на стіні вимикач. Іншою рукою він тримав пістолет, цілячись у ліжко, яке насилу розгледів у темряві. Зітхнувши, увімкнув вимикач – спальню залляло світлом. Майже гола кімната, просте ліжко, застелене, порожнє. Як і решта квартири. Він уже огледів решту кімнат. І тепер стояв у спальні, відчуваючи, як починає дихати рівніше. Харрі Холе немає вдома.

Він засунув пістолет у кишеню брудної джинсової куртки, відчувши, як той розчавив кульки з туалету, котрі він узяв на вокзалі, у нужнику, неподалік від телефону, з якого телефонував у довідкову, щоб дізнатись адресу Харрі Холе.

Увійти виявилось легше, ніж він сподівався. Двічі подзвонивши по домофону й не почувши відповіді, він уже намірився йти геть, але потім штовхнув двері. Виявилося, вони лише прикриті, але не замкнені. Мабуть, через мороз. На третьому поверсі – ім’я Холе, надряпане на захисній плівці. Приклавши шапку до скла, дулом пістолета вибив скло, яке лише тихо задзеленькотіло.