Ю Несбьо - Спаситель

Минуло дев’ятнадцять хвилин, відколи пси з кінологічного патруля засвідчили, що усередині одного з червоних контейнерів є жива душа. Хай там як, а ситуація була Фалькейдові не до вподоби. Незважаючи на те, що завдання їхнє цілком звичне. Не до вподоби йому було інше.

Дотепер все йшло чудово. За сорок п’ять хвилин після дзвінка Хагена п’ятеро його хлопців уже сиділи у поліцейському відділку в цілковитій бойовій готовності. У «Дельті» було сімдесят людей особового складу, висококваліфіковані, натреновані, середній вік – тридцять один рік. Викликали їх при потребі, праця їхня полягала у виконанні завдань так званої підвищеної складності, що зокрема стосувалося й поточної операції. До п’ятірки з «Дельти» додався ще й чоловік з армійського підрозділу спецпризначення. І тоді почалось те, що Фалькейду аж ніяк не припадало до душі. Чоловік із підрозділу спецпризначення був снайпером, якого викликав особисто Гуннар Хаген. Сказав, що зветься Ароном, але Фалькейд був обізнаний, що у підрозділі працюють під вигаданими іменами. Увесь підрозділ спеціального призначення був засекречений із часу створення у 1981 році, й лише після знаменитої афганської операції «Enduring Freedom» [48]у ЗМІ дізнались точні подробиці про підрозділ, який, на думку Фалькейда, більше скидався на таємне братство.

– Я довіряю Арону, – коротко пояснив Хаген Фалькейду. – Пригадуєш постріл у Торпі у дев’яносто четвертому?

Фалькейд чудово пригадував драматичні події, пов’язані із заручниками на аеродромі у Торпі. Він теж був присутній. Згодом ніхто так і не дізнавсь, хто зробив той рятівний постріл, але куля пройшла крізь пройму у бронежилеті, який запоною висів на автомобільному вікні, прошивши голову озброєного злочинця, пошматувавши її, наче гарбуз, на задньому сидінні нової «вольво»; щоправда, згодом продавець автівок забрав її в обмін, вимив і продав. Гризло Фалькейда геть не те. Й не те, що Арон мав гвинтівку, якої він в очі за життя не бачив. Літери «МЕР» на прикладі нічим до нього не промовляли. Саме зараз Арон лежав десь у темряві, озброєний лазерним прицілом і приладом для нічного бачення, звітуючи, що тримає контейнер у полі зору. Зрештою, лише буркотів у відповідь, коли Фалькейд просив звітувати. Але, знов-таки, річ не в тім. Фалькейду не до вподоби було інше: Арону взагалі тут нема чого робити. Снайпери тут не потрібні. Почекавши хвильку, Фалькейд приставив рацію до рота:

– Замиготіть ліхтариком, Ароне, якщо ви напоготові.

Враз поблизу червоного контейнера спалахнув і згас вогник.

– Усі на місцях, – мовив Фалькейд. – Ми готові починати.

Хаген кивнув.

– Чудово. Але перше я хочу, Фалькейде, щоб ти засвідчив, що поділяєш мою думку. Що краще провести арешт просто зараз, не чекаючи на Холе.

Фалькейд знизав плечима. За п’ять годин розвидніється, Станкич вийде, й можна взяти його за допомогою собак на відкритій місцевості. Пліткують, що невдовзі Гуннар Хаген обійме посаду начальника поліції.

– Гадаю, цілком слушно, – мовив він.

– Добре. У звіті зазначу, що це було наше спільне рішення. У випадку, якщо хтось заявить, що я поквапився із затриманням, щоб показати це своєю заслугою.

– Гадаю, у цьому тебе ніхто підозрювати не буде.

– Гаразд.

Фалькейд натиснув кнопку рації.

– Готовність дві хвилини.

Хаген та Фалькейд видихнули білу пару, що зійшлася в одну хмару й скоро розтанула.

– Фалькейд… – почулося з рації. Атле. Шепіт: – Чоловік стоїть у дверях контейнера.

– Stand-by, [49]всі, – мовив Фалькейд спокійно й рішуче. – Він виходить?

– Ні, поки що стоїть. Він начебто…

Різкий постріл розітнув темінь над Осло-фіордом. І знову запала тиша.

– Трясця, що то було? – спитав Хаген.

Неочікуване, подумав Фалькейд.

Рано-вранці він ще спав у помешканні Харрі, у його ліжку, у його одязі. Й бачив його жахіття. Про привид, як завжди про привид.

Звук був ледь чутний, щось шкрябнуло вхідні двері. Але цього було достатньо. Він прокинувся, засунув руку під подушку, скочив на ноги. Крижана долівка обшпарювала підошви, поки він прокрадався у передпокої. Крізь заклеєне клейкою стрічкою скло проступала якась постать. У помешканні не світилося, й він знав, що його неможливо помітити. Людина за дверима стояла зігнувшись, щось смикаючи у руках. Намагається встромити ключ у замок? І марно. Харрі Холе п’яний? Може, він узагалі нікуди не їхав, а просто пиячив десь цілісіньку ніч?