Ю Несбьо - Сніговик

Зависла довга пауза. Ветлесен дивився на відвідувачів, явно задоволений справленим ефектом.

Харрі кахикнув:

– Можливо, нам таки вдасться закріпити ваше палке бажання допомогти поліції, Ветлесене. Ми розслідуємо справу про дитячу проституцію, в тому числі – інциденти, які мали місце в готелі під назвою «Леон» тут, в Осло. Вчора двоє наших людей цілий вечір просиділи в машині неподалік готелю і фотографували усіх, хто входив та виходив. – Харрі відкрив коричневий конверт, який йому дала Катрина, нахилився над столом і виклав світлини перед лікарем. – Це ви, адже так?

Ветлесен виглядав так, наче в нього щось застрягло у стравоході: очі вирячені, вени на шиї спухли.

– Я… – вичавив із себе він. – Я не робив нічого поганого або незаконного.

– Звісно, ні, – закивав Харрі. – Ми хотіли викликати вас як свідка. Свідка, який би міг розповісти, що там коїться всередині. Усім відомо, що повії здавна водять до «Леона» клієнтів, але от дітей туди стали водити віднедавна. А на відміну від звичайної проституції, дитяча проституція, як ви воліли висловитися, – незаконна. Тепер уявіть собі, що буде, коли ми розповімо про це пресі.

Ветлесен уп’явся у знімок і нестямно потер обличчя.

– Ми, до речі, бачили, як від вас виходила дамочка з новин другого каналу, – добив його Харрі. – Як її звати?…

Ветлесен не відповів. Здавалося, його дивовижна моложавість линяє просто у них на очах: обличчя Ідара Ветлесена з кожною миттю старішало.

– Зателефонуйте нам, якщо ви таки знайдете маленьку шпаринку у ваших непорушних принципах стосовно лікарської таємниці.

Харрі з Катриною навіть не встигли дійти до дверей, як їх спинив голос Ветлесена:

– Дітей приводять до мене на обстеження. А зовсім не…

– З якого приводу? – перервав Харрі.

– З приводу хвороби.

– Однієї й тієї самої? Якої?

– Це не важливо.

Харрі рушив до дверей:

– Отже, для вас буде не важливо й те, що ми викличемо вас для давання свідчень. Ми ж нічого незаконного не знайшли.

– Зачекайте!

Харрі обернувся. Ветлесен поставив лікті на стіл і затулив обличчя долонями:

– Хвороба Фара.

– Фара?

– Так, Фара. Рідкісне серйозне захворювання, схоже на хворобу Альцгеймера. Людина втрачає здатність на когнітивному… тобто пізнавальному рівні, потім виникають проблеми з руховим апаратом. Зазвичай перші симптоми виникають після тридцяти, але буває, що й у дитячому віці.

– Гм. Отже, Бірта та Сильвія знали, що в їхніх дітей ця хвороба?

– Вони прийшли до мене, тому що підозрювали це. Хворобу Фара важко діагностувати. Бірта Беккер та Сильвія Оттерсен побували в багатьох лікарів, і ніхто не зміг поставити їхнім дітям діагноз. Гадаю, обидві шукали через Інтернет, вводили у пошуковець симптоми, вийшли на хворобу Фара і, звісно, добряче перелякалися.

– І тоді вони звернулися до вас? До пластичного хірурга?

– Я спеціалізувався на хворобі Фара. Випадково.

– Що значить – «випадково»?

– У Норвегії усього близько вісімнадцяти тисяч лікарів. А знаєте, скільки лікарів існує в світі? – Ветлесен кивнув на свої дипломи на стіні. – Хвороба Фара випадково опинилася в програмі курсів із захворювань нервової системи, які я відвідував у Швейцарії. В нас у Норвегії хворобою Фара ніхто не займається. Ось так я і став фахівцем з цієї хвороби, хоча, звісно, не встиг вивчити її досить глибоко.

– Розкажіть усе, що знаєте про Бірту Беккер та Сильвію Оттерсен.

Ветлесен знизав плечима.

– Раз на рік вони приходили сюди зі своїми дітьми. Я їх оглядав. Жодних погіршень не знаходив. Окрім цього, я нічого про їхнє життя не знаю. Ні про життя… – Він затнувся і тихо додав: – Ні про смерть.

– Ти йому віриш? – запитав Харрі. Вони їхали мимо пустиря.

– Не зовсім, – відповіла Катрина.

– І я теж. Вважаю, нам слід зосередитися на ньому, а Берген залишимо на потім.

– Не згодна, – заперечила Катрина. – Тут явно є зв’язок.

– Невже? І який?

– Поки що не знаю. Звучить дико, але мені здається, є якийсь зв’язок між Рафто та Ветлесеном.

– Що ти маєш на увазі?

– Рафто міг змінити зовнішність за допомогою пластичної операції. У нього ж таки. Це пояснює вибір жертв: і в Сильвії, й у Бірти діти ходили до одного й того самого лікаря. Можливо, саме в клініці Рафто їх і побачив.

– Ти рано виходиш на пряму, Катрино.

– Ти так вважаєш?…

– Такі розслідування схожі на головоломку, пазл. Спочатку ми збираємо різні шматочки та крутимо їх так і сяк, припускаючи, куди кожен з них стане. А ти надто рано намагаєшся ці розрізнені шматочки поєднати.