Поліцейський обернувся, і його брова здивовано поповзла вгору:
– Про що?
– Ну… про цю… – ковтнув слину Бйоре, – перевірку?
Поліцейський потер підборіддя:
– А що, хіба ви щось приховуєте від органів?
Бйоре закліпав очима, почув власний голосний та нервовий сміх і забурмотів:
– Ні-ні, звісно, ні! Ха-ха! Тут усе найкращим чином.
– От і чудово. Отже, якщо перевірка й наскочить, вам нема чого боятися. А взагалі інспекція – не моя єпархія.
Вони вийшли, залишивши Бйоре з роззявленим ротом: він, напевне, хотів сказати щось на знак протесту, але так нічого й не вигадав.
Харрі ввійшов до свого кабінету під привітальний дзвінок телефону. Телефонувала Ракель: хотіла повернути йому старий диск.
– «Правила сексу»? – спантеличено повторив він назву. – Ти його дивилася?
– Ти сам казав, що він у твоєму списку найбільш недооцінених фільмів усіх часів та народів.
– Так, але тобі такі фільми ніколи не подобалися.
– Неправда.
– Ти ж ганила «Зірковий десант»!
– Бо це фільм для насмішкуватих мачо.
– Це сатира, – сказав Харрі.
– На що?
– На фашизм, що прижився в американському суспільстві. Хлопці Харді – це такий собі сучасний гітлерюгенд.
– Та досить тобі вигадувати, Харрі! Де ти розглядів сатиру? В епізоді битви з велетенською інопланетною комахою?
– Тут мається на увазі боязнь чужаків…
– І ти не правий, кажучи, наче мені не подобаються ті фільми, що подобаються тобі. Той фільм сімдесятих років, ну про спеца з прослуховуючих пристроїв…
– «Розмова». Кращий фільм Копполи.
– Точно. От щодо нього я згодна, що він недооцінений.
– Цей якраз оцінений по заслузі, – зітхнув Харрі. – Просто трохи забувся вже. А так він «Оскара» взяв як кращий фільм.
– Я сьогодні вечеряю з подружками. Дорогою назад можу заїхати до тебе та завезти фільм. Ти будеш у себе близько дванадцятої?
– Можливо. А чому ти не хочеш заїхати до ресторану?
– Не так зручно, я поспішатиму. Але у принципі, звісно, можу і так.
Ракель відповіла швидко. Але все одно не так швидко, щоб Харрі не відзначив цю заминку.
– Гм… Я останнім часом погано сплю. У мене грибок завівся на стіні, от він мене й отруює.
– Знаєш що? Я можу залишити диск у твоїй поштовій скриньці. Тоді тобі не треба буде вставати та відчиняти двері. О’кей?
– О’кей.
І вони роз’єдналися.
Харрі помітив, що рука в нього трохи тремтить. Мабуть, від браку нікотину, подумав він і посунув до ліфтів.
З дверей свого кабінету визирнула Катрина, наче пізнала звук його кроків.
– Я поговорила з Еспеном Лепсвіком. На сьогоднішній вечір він позичить тобі одного зі своїх людей.
– Клас!
– Що, гарні новини?
– Звідки ти взяла?
– Ти так посміхаєшся…
– Я? Ось радію.
– Чому?
– Та сигареті, – сказав він, хлопаючи себе по кишені.
Елі Квале сиділа за чашкою чаю за кухонним столом та дивилася у вікно, прислухаючись до заспокійливого гурчання посудомийної машини. На диванчику поруч з нею стояв чорний телефон, слухавку вона так сильно стискала в руці, що та нагрілася. Але виявилося, телефонували помилково. Трюгве подобалася рибна запіканка, він сам казав, що це його улюблена страва. Але він про багато речей так каже. Хороший хлопець. За вікном темніла бура трава, а від снігу, що випав цієї ночі, не залишилося й сліду. Хто знає, може, він їй просто наснився?
Елі машинально гортала журнал. На перші дні приїзду Трюгве вона взяла відпустку, щоб у них було більше часу побути одне з одним, потеревенити вдосталь. А в результаті Трюгве сидить у вітальні з Андреасом, вони жваво розмовляють, тобто займаються тим, заради чого вона брала відпустку. Ну й добре: у них завжди було більше спільних тем для розмов. Вони так схожі один на одного. І окрім цього… Елі подобалася ця думка – «потеревенити вдосталь», але варто було почати втілювати її в життя, як бесіда неминуче натикалася на непереборну стіну.
Вона, звісно, погодилася назвати хлопчика на честь батька Андреаса. Незважаючи ні на що, дати йому ім’я тієї сім’ї. Вона навіть – перед самими пологами – майже зовсім вирішила розповісти, що сталося: про пусту парковку, темряву, чорні сліди на снігу. Про лезо ножа біля горла та безлике дихання, що торкалося її щоки. Про те, як вона бігла додому, відчуваючи, як трусики намокли від сперми, а сама просила Бога, щоб сперма ця витекла з неї до останнього. Але молитви її почуті не були.
Потім вона часто думала: а як би усе вийшло, не будь Андреас священиком, який безкомпромісно заперечує навіть думку про аборт? Або якби вона сама не була такою боягузкою? Тоді Трюгве б не народився, і… Але на той час все уже сталося, і стіну було зведено. Непорушна стіна мовчання.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу