Ю Несбьо - Привид

— Знаєш, чому я визнав за краще скористатися твоїм пістолетом? — спитав Харрі, поплескавши мисливську гвинтівку, що лежала у нього на колінах.

Трульс і далі продовжував сидіти, мов води у рота набравши.

Харрі Холе нахилився вперед. І тепер Трульс почув оте — запах алкоголю. Чорт, та цей тип п’яний! Йому вже доводилося чути, що витворяв Харрі Холе в тверезому стані, а чого ж чекати від нього тепер, коли він забухав?!

— Трульсе Бернтсене, ти — спалювач. І ось — доказ.

Він видобув картку посвідчення особи з гаманця, який витягнув у Трульса разом із пістолетом.

— Томас Лундер? Чи це, бува, не той чоловік, що забрав дурман з «Гардермоена»?

— Що тобі треба? — спитав Трульс, заплющуючи очі і вмощуючись у кріслі. Котлети й DVD доведеться відкласти.

— Я хочу знати, який зв’язок існує між тобою, Дубаєм, Ізабель Скоєн та Мікаелем Бельманом.

Трульс аж у кріслі підстрибнув. Мікаель? Який у чорта стосунок має до цього Мікаель? І Ізабель Скоєн? Хіба ж вона не політик?

— Поняття не маю…

Він побачив, як Харрі звів курок пістолета.

— Обережніше, Холе! Курок значно чутливіший, ніж ти гадаєш! Це…

Та ударник продовжував підніматися.

— Стривай, стривай, заради Бога! — Трульс Бернтсен покрутив у пересохлому роті язиком, шукаючи слини, щоби змастити його. — Я не знаю нічого про Бельмана чи Скоєн, але Дубай…

— Що Дубай?

— Я можу розповісти тобі про нього.

— Що ти можеш мені про нього розповісти?

Трульс Бернтсен глибоко вдихнув і затамував подих. А потім зі стогоном видихнув:

— Усе.

Троє очей дивилися на Трульса Бернтсена. Двоє зі світло-блакитною, промитою алкоголем райдужною оболонкою. І кругле, чорне, яке було дулом його власного пістолета «Steyr». Чоловік, що тримав пістолет, скоріше лежав, аніж сидів у кріслі, випроставши на килим свої довгі ноги. Хрипким голосом він сказав:

— Розкажи мені, Бернтсене. Розкажи про Дубая.

Трульс двічі кахикнув. Чорт, горло пересохло.

— Якось вночі мені подзвонили в двері. Я взяв переговорний пристрій, і незнайомий голос сказав, що хотів би зі мною переговорити. Спочатку я не хотів його впускати, але він назвав одне ім’я… і… ну…

Трульс Бернтсен підпер свою масивну щелепу великим і вказівним пальцями.

Його співрозмовник мовчки чекав.

— Був один прикрий інцидент, про котрий, як я гадав, не знав ніхто.

— А конкретно?

— Та один затриманий. Його треба було навчити гарних манер. Я не думав, що хтось знав, що то саме я… вчив його.

— Було завдано фізичних травм?

— Батьки хотіли подати до суду, але хлопець не зміг упізнати мене серед кількох вишикуваних перед ним співробітників. Напевне, я пошкодив йому оптичний нерв. Що ж, нема лиха без добра, еге ж? — Трульс нервово розсміявся своїм схожим на гарчання сміхом, а потім швидко замовк. — А отой чоловік, що стояв у мене під дверима, він про це знав. Сказав, що я маю певний талант залишатися непоміченим і виходити сухим із води і що він готовий платити такому чоловікові, як я. Він розмовляв норвезькою, але з легким акцентом. Усе, що він мені казав, звучало досить солідно й пристойно. Тому я впустив його.

— До тебе приходив Дубай?

— Так. Він був сам. Старий в елегантному, але старомодному костюмі. Жилетка. Капелюх та рукавички. Сказав, що йому від мене треба. І що за це платитиме. Дуже обережний тип. Сказав, що більше не хотів би зустрічатися тет-а-тет; жодних телефонних дзвінків, листів електронною поштою — нічого з того, що можна відстежити. І це мене влаштовувало цілком і повністю.

— Як ви організовували роботу?

— Робочі завдання писалися на надгробку. Він пояснив мені, де той надгробок.

— І де ж?

— На цвинтарі Гамлебюен. Там я і гроші отримував.

— Розкажи мені про Дубая. Хто він?

Трульс Бернтсен втупився перед собою поглядом, намагаючись зважити всі плюси й мінуси непростого рівняння. І наслідки.

— Чого ти чекаєш, Бернтсене? Ти ж казав, що можеш розповісти мені про Дубая все.

— А ти усвідомлюєш, чим я ризикую, розповідаючи…

— Коли я тебе бачив минулого разу, двоє дубайських хлопців намагалися нашпигувати тебе свинцем. Тому навіть і без пістолета, який зараз націлений на тебе, ти вже опинився у глибокій дупі, Бернтсене. Кажи — хто він?

Очі Харрі Холе всвердлилися в нього. Трульсу здалося, що він бачить його наскрізь. А тут іще ударник пістолета знову почав підніматися догори, значно спрощуючи рівняння, яке перед ним постало.

— Добре, добре, — сказав Бернтсен, піднімаючи руки долонями догори. — Його звуть не Дубай. Його прозвали так через те, що його товкачі носять футболки з рекламою авіалінії, яка здійснює рейси у ті краї. В Аравію.