Ю Несбьо - Привид

Чоловік явно отетерів, але, напевне, не стільки від слів, скільки від того, що їх вигукнула Ізабель. Човгаючи ногами, він вийшов з туалету.

— Ми тоді дрючилися, — сказала Ізабель, хапаючи ротом повітря.

Харрі відпустив її, і з її подиху почув, що вона пила шампанське.

— Ви з Бельманом дрючилися?

— Я знаю, що він одружений, але ми все одно дрючилися, оце й усе, — сказала вона, потираючи шию. — Раптом ні з того ні з сього заявився Густо і вчепився в Бельмана, коли той хотів викинути його геть. Якщо хочеш розповісти про це пресі, то давай, перо тобі в сраку. Підозрюю, що тобі ніколи не доводилося дрючити заміжню жінку. Але ти все одно зможеш здогадатися, що буде з дружиною Бельмана та його дітьми, коли всі побачать скандальні заголовки.

— А як ти познайомилася з Бельманом? Ти хочеш сказати мені, що цей трикутник між тобою, Густо та Бельманом виник абсолютно випадково?

— А як, на твою думку, знайомляться люди з владних кабінетів, Харрі? Поглянь довкола себе. Поглянь, хто прийшов на цю вечірку. Всі знають, що Бельман невдовзі стане шефом поліції Осло.

— І що ти отримаєш високу посаду в міськраді?

— Ми з ним познайомилися на якійсь прем’єрі чи презентації — точно не пам’ятаю. Отак воно й було. Можеш сам зателефонувати Мікаелю й спитати, чи це правда. Але краще не сьогодні, бо він зараз проводить вкрай дорогоцінні і такі рідкісні хвилини в лоні своєї родини. Оце… оце, власне, і все.

Оце і все. Харрі витріщився на неї.

— А як же Трульс Бернтсен?

— Хто?

— Він же їхній спалювач, еге ж? Хто послав його до готелю «Леон» зайнятися мною? Ти? Чи Дубай?

— Що ти таке верзеш?!

Харрі зрозумів. Вона дійсно й гадки не мала, ким насправді є Трульс Бернтсен.

Ізабель Скоєн почала сміятися.

— Харрі, та не побивайся ти так!

Він міг би зараз сидіти в літаку, що прямував до Бангкоку. До нового життя.

Він повернувся і зібрався йти.

— Харрі, стривай.

Він обернувся. Ізабель прихилилася до дверей кабінки і задрала догори спідницю. Так високо, що Харрі побачив кінці панчіх та пояс з підтяжками. Пасмо русявого волосся впало їй на лоба.

— Тепер, коли увесь туалет опинився виключно у нашому розпорядженні…

Харрі зустрівся з нею очима. Вони були замріяні й затуманені. Не алкоголем, не пристрастю, а чимось іншим. Невже вона плаче? Жорстка, самотня Ізабель Скоєн, яка потайки сама себе зневажає? Ну то й що? Вона була ще однією лихою особою, ладною зруйнувати життя інших людей заради того, що вона вважала належним собі по праву: бути коханою.

Двері туалету ще довго гойдалися туди-сюди, коли Харрі вийшов, тернувшись об їхній гумовий ущільнювач. І пішов геть усе швидше і швидше, наче актор, що виходить на сцену під фінальний вибух аплодисментів.

Харрі пішов назад через критий місток до Центрального вокзалу Осло, а потім спустився сходами до Плати. На протилежному боці була цілодобова аптека, але там завжди стояла велика черга, до того ж він знав, що пігулки, які продавалися без рецепта, були недостатньо сильними, щоби вгамувати біль. Харрі пішов далі повз Героїновий парк. Почало дощити, і світло вуличних ліхтарів тремтіло на мокрих трамвайних рейках вулиці Прінсенс-гате. Йдучи, він обмірковував справу. Дробовик Нібака був, напевне, найлегшим варіантом. До того ж, дробовик давав йому більше простору для маневру. Щоби забрати з-за шафи гвинтівку, яку він залишив у номері 301, треба було проникнути непоміченим до готелю, до того ж, Харрі не був упевненим, що її ще не знайшли. Але гвинтівка — то було надійніше.

Замок на хвіртці позаду готелю «Леон» був зламаний. Його зламали недавно. Харрі подумав, що, мабуть, саме звідси оті двоє й проникли до номера 301.

Харрі увійшов у двір і побачив, що замок на дверях з тильного боку також, ясна річ, був зламаний.

Він піднявся вузькими сходами, що дублювали аварійний вихід. У коридорі на другому поверсі — ані душі. Харрі постукав у двері номера 310 спитати у Като, чи була тут поліція. Чи будь-хто інший. Але відповіді не почув. Приставив вухо до дверей — тиша.

Двері до його номера навіть не намагалися відремонтувати, тому ключ виявився явно зайвим. Харрі штовхнув двері, і вони відчинилися. Побачив кров, що просочилася у голий цемент там, де він витягнув нижній брусок одвірка.

До вікна також ніхто й пальцем не доторкнувся.

Харрі не увімкнув світло, але все одно увійшов, помацав поза шафою і пересвідчився, що гвинтівку не знайшли. Не знайшли й коробку з патронами, яка й досі лежала поруч з Біблією в шухляді туалетного столика біля ліжка. І Харрі зрозумів, що поліції тут, у готелі «Леон», не було; його мешканці та сусіди визнали за непотрібне звертатися до правоохоронців через таку дрібницю, як кілька жалюгідних пострілів з дробовика, тим більше, що все скінчилося без трупів. Харрі відчинив шафу. Навіть його речі й валіза так і лишилися там, наче нічого не сталося.